1 Cлово Господнє, що надійшло до Осії Беерієнка в часах Юдейських царів Озії, Йоатама, Ахаза й Езекії та за днїв Ізраїлського царя Еробоама Йоасенка.
2 Початок слова Господнього до Осії. І сказав Господь Осії: Ійди, возьми за себе жену-блудницю, та й мати меш дїти блудні; бо вельми блудує ся земля, покинувши Господа.
3 І пійшов він та й узяв Гомеру Диблаїмівну; й завагонїла вона та й уродила йому сина.
4 І сказав йому Господь: Назви його Езреель (насїннє Боже); не задовгий бо час навідаю я карою за кров Езреелеву дом Егуїв і зроблю кінець царюванню дому Ізрайлевого,
5 І станеться того дня, що поломлю лука Ізрайлевого на Езреель-долинї.
6 І завагонїла вона вдруге, та й уродила дочку; й повелїв йому: Назви її Лорухама (непомилувана); бо я вже не буду милуватись над домом Ізрайлевим, щоб прощати йому.
7 Дом же Юдин помилую й спасу їх у Господї Бозї їх, спасу їх не луком, нї мечем, нї боєм, нї кіньми й їздецями.
8 Як же вона одлучила Лорухаму, завагонїла й вродила сина.
9 І сказав (Господь): Назви його Лоаммій (не мій нарід); ви бо не мій люд, а я не ваш.
10 Та все ж таки буде синів Ізрайлевих стілько, як піску морського, що не мож його нї переміряти, нї перелїчити, й там, де їм говорено: ви не мій люд, звати муть їх синами живого Бога.
11 І зійдуться сини Юдині й сини Ізрайлеві докупи й настановлять над собою одного головою та й вийдуть із землї неволї; день бо Езреелїв великий.
1 Говоріть братам вашим: Мій народе, а сестрам вашим: Помилувана.
2 Позивайтесь із матїррю вашою, позивайтесь; бо вона не жена менї, я їй не муж; нехай вона віддалить блуд від лиця свого, й перелюбство від грудей своїх,
3 Щоб її не роздяг я до нага, й не зробив такою, як була в день уродин своїх; щоб не вчинив її пустинею, не обернув у землю суху та не заморив спрагою.
4 І дїтей її я не помилую, бо вони дїти блудницькі.
5 Бо мати їх блудувала, соромом окривала себе та, що їх почала; бо казала: Пійду за полюбовниками моїми; вони ж дають менї хлїб і воду й вовну й лен, оливу й напій.
6 Тим же то їй терниною стежку закидаю, - плотом загороджу, й не знайде вона стежок своїх.
7 Пожене слїдом за полюбовниками своїми, та їх не здогонить і буде їх шукати, але їх не знайде; а тодї скаже: Пійду, вернуся до мого першого мужа; тодї бо лучше було менї, нїж тепер.
8 Так, вона не знала, що се я, - я давав їй і хлїб і вино й олїю; що вистачав їй срібло й золото, з чого вони робили собі Баала.
9 За те ж я возьму назад хлїб мій в його часї, і вино в його порі; відберу вовну й лен мій, чим вона свою наготу прикриває.
10 А так відкрию сором її перед очима полюбовників її, і нїхто не вирве її із руки в мене.
11 Її втїхам кінець положу, й сьвятам її й новим місяцям її й суботам її та й усїм сьвяточним часам її.
12 І попустошу в неї сади виноградні й фиґовину, що про них вона мовляла: се в мене подарунки, що полюбовники мої менї дарували; все те оберну я в лїс; польові зьвіри живитись муть ними.
13 Я скараю її за ввесь час, що вона Баалам служила, їм кадило палила, а нарядившись в намисти та ланцюжки, за полюбовниками своїми ходила, про мене ж забула, говорить Господь.
14 Та ось, і я заманю її в пустиню до себе, й буду їй до серця промовляти.
15 І верну їй звідти виноградники її, й долина Ахор (сумна) буде їй дверима до надїї, і сьпівати ме знов, як у своїх молодощах, як тодї, коли виходила з землї Египецької.
16 І буде так із того часу, говорить Господь, що мене ти звати меш "чоловіче мій," а не звати меш "Баале" (пане мій).
17 І викину з уст її імена Баалів, та й не буде вже більше згадувати назви їх.
18 І вчиню тодї вмову задля них із зьвірми польовими, з птаством під небом і всїм тим, що човгає по землї; й закину луки та мечі й війну з землї, й дам їм жити безпечно.
19 Я одружу тебе зо мною на віки, одружу тебе в справедливостї й судї, в ласкавостї й милосердю,
20 Одружу тебе зо мною в вірностї, й спізнаєш, що я - Господь.
21 І буде того часу: я вислухаю, говорить Господь, вислухаю небо, а воно вислухає землю,
22 Земля ж вислухає збіжє, вино й оливу; а сї вислухають Езрееля.
23 І я посїю його на землї про себе, й помилую Непомилувану, й скажу Немій-людові: Ти - мій люд, а він скаже: Ти - мій Бог!
1 І сказав менї Господь: Ійди ще, полюби таку, що її чоловік любить, а вона перелюбкує, так само, як се Господь любить синів Ізрайлевих, а вони до инших богів прихиляються й смакують виноградні скірочки (лупинки).
2 І купив я собі її за пятнайцять срібних грошей та за один гомер і пів гомера ячменю.
3 І сказав їй: Довгий час сидїти й ждати меш мене, не блудуючи з другим; таким же й я буду до тебе.
4 Бо довгий час седїти муть і сини Ізрайлеві без царя й без старшини, без жертви й без жертівника й без ефоду й терафиму.
5 Аж потім обернуться сини Ізрайлеві, та шукати муть Господа, Бога свого, й Давида, царя свого, й будуть у страху стояти перед Господом і ласкою його - в останнї днї.
1 Слухайте слово Господнє, Ізраїлські дїти! бо (готовий) суд у Господа з осадниками сієї землї; нема бо нї правди, нї милосердя, анї знання Бога на землї.
2 Лихословство й лож, душогубство й крадежі та перелюбство розширились вельми, а пролив крові йде за проливом крові.
3 Тим то заплаче ся земля, і вмлївати муть усї, що на нїй живуть, разом із зьвірями в полї й птаством під небом, ба й риба у морі загине.
4 Та ще й не докоряй нїхто, не гудь нїхто другого! твій нарід (сподуфалий) - як той, що з сьвященником до сварки стає.
5 Сам ти вдень упадеш, а вночі й пророк твій, та й матїр твою погублю.
6 А вигублений буде нарід мій за незнаннє (закону); та як ти відкинув знаннє, так і я відкину тебе од сьвященничої служби передо мною; та як ти забув про закон Бога твого, так і я забуду про дїтей твоїх.
7 Чим більше їх намножуєсь, тим більше й грішать вони проти мене; за те ж я честь їх оберну в безчесть.
8 Харч добувають вони з гріхів мого люду, й до беззаконностї його змагає душа їх.
9 Тим же то - що буде з народом, те й з сьвященником; скараю його після доріг його, й заплачу йому після вчинків його.
10 Будуть їсти, та й ситі не будуть, будуть блудувати, та й не намножаться, бо покинули службу Господеві.
11 Блуд і вино та напої відбирають у них розум.
12 Люд мій питається в дерева свого, й палиця його дає відповідь йому; дух бо блудництва завів їх на безпуття, й, блудуючи, одступили вони од Бога свого.
13 По верховинах приносять вони жертви, по узгіррях палять кадило під дубом, тополею й теребинтом, бо вони принадну тїнь собою дають; тим то й розпустують дочки ваші й перелюбкують молодицї ваші.
14 Та я й не гадаю карати дочок ваших, що вони розпустують, анї жінок ваших, що вони блудують, ви ж бо самі побіч нетрібок та розпустників приносите жертви, а нетямущий нарід погибає.
15 Коли вже ти, Ізраїлю, блудуєш, то нехай би хоч ти, Юдо, не грішив; ой не ходїте в Галгал, не йдїть у Бет-Авен, та й не кленїтесь: Як жив Господь.
16 Бо Ізраїль - упиряка, як дурна корова; то ж чи може тепер Господь пасти їх, як овець, по лугах широких?
17 Застряв Ефраїм у віру ідолську; - понехай його!
18 Гіркі їх упої, блудництву вони зовсїм оддались; та й князї їх любуються в мерзотах.
19 Вхопить їх буря на крила свої; за жертви їх стид їх окриє.
1 Слухайте се ви, сьвященники, вважай, доме Ізрайлїв, та й ти, доме царський, прихили ухо; на вас бо настане суд, за те, що ви були западнею (людові) в Массифі, неначе сїттю, що на Таворі заставляють.
2 Глибоко загрязли ви в розпустї, та я провчу всїх їх.
3 Знаю я Ефраїма, та й Ізраїль не втаєний від мене; ти бо, Ефраїме, блудуєш, а Ізраїль опоганив себе.
4 Ледарство їх не дає їм до Бога вернутись, бо потяг до блудництва в серцї в них, про Господа Бога, - не хотять знати.
5 Та гординя Ізраїля буде в їх таки очах впокорена; і Ефраїм і Ізраїль упадуть задля безбожностї своєї, а з ними впаде і Юда.
6 Прийдуть вони з вівцями своїми й назимками (жертовними) шукати Господа, та його не знайдуть; він ухилився від них.
7 Господеві вони віру зломали, тим що чужих (йому) дїтей наплодили; тепер же кожний новий місяць буде їх (карами) пожерати разом із їх майном.
8 Затрубіте рогом у Гиві, трубою у Рамі, дайте гасло в Бет-Авенї: позад тебе (ворог), Бенямине!
9 Ефраїм стане пусткою в день кари; поколїнням Ізрайлевим се - я сповістив!
10 Юдина старшина похожа на тих, що пересувають межі; вилию на них гнїв мій, як воду.
11 Потопчуть Ефраїма, побитого судом; він бо вподобав ходити за марнотами.
12 Як міль поточу Ефраїма, буду червом Юдиному дому.
13 І почує Ефраїм свою неміч, Юда - біль своєї рани, і пійде Ефраїм до Ассура, пошле до царя Ярева, та він не зможе вилїчити вас, не загоїть рану.
14 Я бо, як лев, на Ефраїма, як левчук на дом Юдин; пірву, понесу й пійду, - нїхто не врятує.
15 Пійду, вернусь на моє місце, аж доки вони не признаються до своєї провини й не стануть лиця мого шукати.
1 В злиднях своїх будуть вони з досьвітку шукати мене й говорити: Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть, він поранив, і сам рани перевяже.
2 У два днї нас оживить, третього дня - на ноги поставить, і жити будемо перед лицем у нього.
3 Ми спізнаємо його; будемо намагатись (що-раз лучше) пізнавати Господа; він же явиться ранньою зорею, і прийде до нас, мов той пізний дощ, що скроплює землю.
4 Та що ж я вчиню тобі, Ефраїме? що вчиню тобі, Юдо? Та ж чеснота ваша, мов та мрака порання, мов роса, що скоро зникає!
5 Тим то я побивав їх через пророків, картав їх словами з уст моїх, і мій суд виднїв, наче сьвітло.
6 Я бо милостї хочу, не жертви, а знаннє Бога любійше менї над всепалення.
7 А вони, так само, як Адам, поламали вмову зо мною і зрадили мене.
8 Галаад - стався містом безбожників, обризьканим кровю.
9 Як в степу розбишаки чигають на людей, так ватага сьвященників вбиває подорожних і творить гидоти.
10 Ув Ізраїля я виджу страшні речі, там блудництво в Ефраїма, тут опоганивсь Ізраїль.
11 І тобі, Юдо, назначене жниво, як я одкличу полонь народу мого.
1 Коли я почав лїчити-оздоровляти Ізраїля, виявилась неправедність Ефраїмова й лиходїйство Самариї; і ось, влазить злодїй, а розбишака рабує по улицях.
2 Вони й не здогадуються в серцях своїх, що я про їх ледарство знаю; і так тепер намножились і обгорнули їх ледарства їх, а всї вони перед лицем у мене.
3 Лиходїйством своїм звеселяють вони царя, оманами своїми - князїв.
4 Всї вони палають перелюбством, як піч, розпалена пекарем, що не підкладує дров, як замісить тїсто й воно вкисне.
5 День царський у нас! князї розгорячились до впаду вином, а царь простягає руку свою до висьмівників.
6 Зрада запалює їх серце, як піч; пекарь їх спить всю ніч, а вранцї горить вона палаючим огнем.
7 Всї вони, мов ті розпалені печі, палають; та й своїх суддїв глитають; падає царь за царем, не озвавшись до мене.
8 Ефраїм перемішався з народами чужими; Ефраїм, мов паляниця, не обертана (на жару), спалився.
9 Поїдають його силу чужоземцї, а йому про те й байдуже, вже посивіло й волоссє, він же й не бачить.
10 Гордощі Ізраїля понизені в їх таки очах, а таки вони не обернулись до Господа, Бога свого й не шукали його.
11 Ефраїм - немов той голуб безглуздий; кличе Египтян, ійде в Ассирию.
12 Та коли вони туди пійдуть, закину я на них сїть мою; мов те птаство піднебесне, я їх половлю-повалю, та й скараю, як се чула їх громада.
13 Горе їм, що вони відхилились зпід руки моєї; загибок їм, що так зрадливо відцурались від мене! Я рятував їх, вони ж неправду говорили проти мене.
14 Не обертались усїм серцем своїм до мене, коли голосили на постелях своїх; горнуться до хлїба й вина, а від мене далеко відходять.
15 Я навчав їх, скріпляв у них руки, а вони придумували ворохобню проти мене.
16 Вони обертались, та не до Всевишнього, поробились - як той лук несправний; поляжуть від меча князї їх за язик свій гордий; се буде насьміхом над ними в землї Египецькій.
1 Приложи трубу до уст твоїх! Як орел (налетять) на дом Господень за те, що вони поломали вмову зо мною, і переступили закон мій!
2 Покликати муть до мене: Боже мій! ми ж тебе знаємо, ми - Ізраїль!
3 Нї! відкинув Ізраїль добро, то ж ворог буде вганяти за ним.
4 Ви без мене поставляли царів над собою; обирали собі князїв, мене не питавши; а з срібла свого та з золота свого собі боввани робили: ось, ізза чого погибель!
5 Покинув тебе, Самариє, телець твій! запалав гнїв мій на них; доки ж не зможуть вони очиститись?
6 Бо й той (ідол) - дїло Ізраїля. Ремесник уробив його, як же йому бути Богом? в куски розпадеться бик Самарийський!
7 Сїяли вони вітра, так жати муть бурю: колоса на стеблї в нього не буде, не дасть муки зерно, а хоч би й дало, то чужі з'їдять,
8 З'їдять і самого Ізраїля; і будуть вони у чужоземцїв за пусту посудину.
9 Вони пійшли до Ассура, мов той дикий осел, що пустопаш блукає: Ефраїм купував прихильність подарунками.
10 Та хоч вони й посилали чужинцям данини, то, наколи я зберу їх докупи, почнуть вони впадати під тягарем царя над князями.
11 Много жертівників про гріх Ефраїм спорудив, та й на (кару за) гріх йому ті жертівники вийшли.
12 Важні я йому написав закони, та вони, мов чужі, в нього поробились.
13 Вони приносять в жертву менї мясо, щоб самі його їли; Господеві вони невгодні; безбожність їх нїколи в нього з думки не сходить, і він буде їх однако за гріхи карати: вернуться вони в Египет (у неволю).
14 Творця свого забув Ізраїль та построїв собі божницї, та й Юда побудував міста утверджені; та я пошлю огонь на міста його, - він пожере палати його.
1 Ой не радуйсь, Ізраїлю, й не веселися, як инші народи, бо ти блудуєш, покинувши Бога твого: як блудниця, любиш гостинцї з якого б то й не було току.
2 Гумно й тискарня не буде харчувати їх, і виногради обманять їх.
3 Не будуть вони жити в землї Господнїй: Ефраїм вернеться в Египет, і в Ассириї їсти муть нечисте.
4 І не будуть додавати вина в жертву Господеві, не вподобні будуть йому жертви їх; будуть вони їм, мов хлїб похоронний; всякий, хто буде його їсти, опоганиться, бо сей хлїб їх буде хиба їм на пожиток, а в дом Господень він не ввійде.
5 Що ж будете чинити в день сьвяточний, або в день празнику Господнього?
6 Ось бо, вони через опустошеннє повтїкають; та Египет збере їх із сьвіта, Мемфис поховає; дорогі будівлї їх забере під себе кропива, колюча тернина буде в шатрах їх.
7 Прийдуть днї навідання. Нехай же тодї дознаєсь Ізраїль, що дурний був його віщун, безумний, що видавав себе за вдохновеного; бо безлїч беззаконностей твоїх, і велика злоба (проти Бога).
8 Ефраїм - (се мала бути) сторожа при Бозї мойму, (а в нього кожний) пророк - се сїлця птахолова на кожнїй стежцї його; се западня в зборищі бога його.
9 Глибоко впали вони, розопсотились, як за часів Гиви; ой він пригадає їм безбожність їх, скарає за гріхи їх!
10 Як винну грону, знайдену в пустинї, підняв я Ізраїля; як перший раннїй овощ на смоковницї вибрав я отцїв ваших, а вони обернулись до Вааль-Пеора й віддали себе гидотї, та стались і самі такими гидкими, як ті, що їх полюбили.
11 У Ефраїміїв улетить, мов птиця, їх слава; нї народин, нї вагітностї, нї зачаття не буде.
12 Ба коли б і зростили синів своїх, я їх одійму в них; горе бо їм, коли я їх опущу!
13 Ефраїм, як самий я бачив, до Тиру подібний, а насаджений на прегарному місцї; але Ефраїм виводити ме синів своїх на побій.
14 Дай їм, Господи, - що ж ти даси їм? Дай утробу їм, що не роджає, й соски сухі-немолочні.
15 Усе зло їх постало в Галгалї: Там почав я ненавидїти їх за їх беззаконства; прожену їх із землї моєї, не буду вже більше любити; вся старшина їх - зрадники.
16 Ефраїм побитий; коріннє в нього посохло; не буде у нього плоду, а коли б і родили синів, то я подам дорогий плід їх утроби смертї на поталу.
17 Відопхне їх від себе Бог мій, за те, що були йому неслухняні, - блукати муть проміж народами.
1 Ізраїль - повнолозий виноград, багатий у плоди; та чим більш у нього плодів, тим і жертівників більше; чим лучша земля у нього, тим гарнїйше прибирають бовванів своїх.
2 Роздїлилось у них серце, за те й жде їх кара; він повалить їх жертівники, потре їх божища.
3 Вони будуть тодї казати: Нема в нас царя, тим що ми Бога не боялись; та й царь - що він нам поміг би?
4 Говорять вони пусті бесїди, криво присягають і чинять умови; за те прийде суд на них, мов отруйне зїллє на загонах в полї.
5 Задля телця Бет-Авена затремтять Самарийські осадники; заплаче по ньому нарід його, та й сьвященники його, що ним так радїли, заплачуть по славі його, бо вона відійде від його.
6 Ба й самого його віднесуть ув Ассирию - в гостинець цареві-защитникові; постидається Ефраїм і осоромиться Ізраїль надїєю своєю.
7 Зникне в Самариї царь, нїби та піна на водї.
8 І попустошені будуть, висоти Авена - той гріх Ізраїля; поростуть бодяки да тернина на їх жертівниках, і скажуть вони горам: Впадїте на нас! а горбам: Покрийте нас!
9 Ще гірше, як у часах Гиви грішив ти, Ізраїлю; там вони держались, і війна в Габаонї проти безбожників не була така страшна.
10 Їх же скараю по бажаннї гнїву мого: зберуться на них народи, й впаде на них кара за двоїстий проступок їх.
11 Ефраїм стане, як та усвоєна ялівка, що привикла молотити; й самий я наложу ярмо йому на товсту шию; на Ефраїмі їздити муть верхом, Юда буде за плугом ходити, Яков - волочити.
12 Нехай би ж сїяли праведність, щоб могли жати ласку; роз'орюйте в собі новину; бо вже час, шукати Господа, щоб, коли він навідається, полив вас справедливостю.
13 Досї ви порали безбожність, а жали беззаконство, й їсте хлїб омани; ти бо надїявся на твою путь та на многоту війська.
14 Оце ж настане метушня в народї твому, й усї твердинї твої порозпадаються, як Салман збурив був Бет-Арбель в день битви: матїр полягла з дїтьми.
15 Ось, до чого довів вас Бетель - за безмірну безбожність вашу!
1 Мов досьвітня зоря, минеться царство Ізраїля! - Коли ж Ізраїль був ще малолїтком, я полюбив його, і з Египту покликав його - сина мого.
2 Та їх кликали, а вони одвертались від мене: приносили жертву Баалам і кадили перед ідолами.
3 Я самий вчив Ефраїма ходити, носив його на руках моїх, та вони на тім не розумілись, що я гоїв їх рани.
4 Поворозами людяними, поворозами любови, притягав я їх до себе; здоймив ярмо з шиї в них, запопадливо піддавав їм поживу.
5 Тепер він не вернеться в Египет, але Ассур царем його буде, за те, що не хотїли навернутись.
6 І впаде меч на міста їх, потре засови їх і пожере їх за їх задуми.
7 Народ мій здеревів у відпадї од мене, й хоч йому про високе говорять, він не підносить у гору свого духа.
8 Що менї чинити з тобою, Ефраїме? Як менї віддавати тебе на поталу, Ізраїлю? Чи зроблю з тобою те, що з Адамою, чи вчиню тобі те саме, що Севоїмові? Обернулось бо в менї серце моє, зворушився жаль мій.
9 Не вчиню того, до чого палаючий гнїв мене пориває, не викореню Ефраїма, бо я Бог, а не людина; я бо посеред тебе, я - сьвятий; я не вломлюся ворогом у місто.
10 (колись) Пійдуть усї слїдом за Господом. Як лев, видасть він із себе голос; дасть голос свій почути, - й ворохнуться дїти з заходу.
11 Прилинуть із Египту, як птаство, як голуби з краю Ассирийського, й поселю їх у домівках їх, говорить Господь.
12 (та поки що) Обгорнув мене Ефраїм ложею, дім Ізраїля - зрадою; Юда держався ще найбільше Бога, й був вірним із сьвятими (слугами).
1 Ефраїм їсть пустий вітер, вганяє за східним вітром; день поза день примножує лож, накликає грозу; він входить в умову з Ассуром, вивозить оливу в Египет.
2 Та й з Юдою в Господа суд, і навідаєсь він до Якова за його поступки; відплатить йому за всї дїла його.
3 Ще із материної утроби з'упиняв він свого брата, а, дорісши в мужа, він боровся з Богом;
4 Боровся з ангелом, - і переміг; плакав і прохав у нього; Бог ізнайшов нас у Бетелї й говорив там із нами.
5 А Господь є Богом сил небесних, імя його - Віковічний.
6 Тим же то й ти обернися до Бога твого; пильнуй милосердя і суду, й вповай все на Бога твого.
7 Кананїй - у нього невірна вага в руцї, він любить кривдити.
8 Ефраїм мовляє: От, я таки забагатїв! придбав собі добра, та й у всїх моїх забігах не знайдесь незаконностї, що була б гріхом.
9 Та я, Господь, Бог твій від самої землї Египецької, я тебе знов оселю в кучах, як у днї сьвяток.
10 Я говорив до пророків, я багато являв видив, і через пророків промовляв у приповістях.
11 Коли Галаад зробився Авеном (бовваном), то на марно заколювали в Галгалах биків на жертву, бо їх жертівники повалено, вони стоять, мов купи каміння на межах поля.
12 Втїк же Яков у землю Сирийську, і служив Ізраїль за жінку, та й знов за жінку пас вівцї.
13 Через пророка визволив Господь Ізраїля з Египту, і через пророка він піклувався ним.
14 Тяжко гнївив Ефраїм, за те ж і полишить Господь кроваву його провину на ньому, й поверне ганьбу його на нього.
1 Як говорить, було, Ефраїм, то всї тремтїли. Він був поважний ув Ізраїлї; та він провинив через Баала - та й погиб.
2 А тепер чинять вони ще нові провини: поробили собі з свого срібла виливані боввани по свому розуму - все ремісницька робота, - та й навчають людей, що приносять жертву: Цїлуйте биків!
3 За те ж вони позникають, наче мрака вранцї, наче роса, скоро улїтаюча, як полова, що її вітер з току розвіває, та як дим із комена.
4 Нї! я - Господь, Бог твій з часів землї Египецької, і нїяк тобі знати иншого Бога окрім мене, й нема Спасителя окрім мене.
5 Я ж признав тебе за свого в пустинї, у тій землї спраги.
6 Маючи поживу, вони їли до ситу; а коли засичувались, підіймалось у гору їх серце, й забували про мене.
7 За те ж станусь я їм левом - левчуком, що чатує при дорозї.
8 Нападати буду їх, як ведмедиця, що забрано їй дїти, - як левиця, роздирати й виїдати місце, де серце їх бється; дикі зьвірі будуть їх розторгувати.
9 Ти самий, Ізраїлю, погубив себе, бо тілько в менї - опора твоя.
10 А де ж царь твій? Нехай би тепер рятував тебе по всїх містах твоїх! Де ж суддї твої, що про них ти мовляв: Дай нам царя і старшину?
11 Я ж дав тобі царя у гнїву мому, та й - одняв у досадї моїй.
12 О, Ефраїмове беззаконство звязане в узол, сховано його гріх, не забудесь!
13 Прийдуть на нього муки породїлї; він - нерозумний син, инакше не ждав би, аж прийдеться родити дїтей.
14 Та я вибавлю їх із потали пекла, відкуплю їх від смертї. Де жало твоє, смерте? а ти, пекло, де твоя побіда? жалю зза сього у мене не буде.
15 Хоч Ефраїм між братами й плодющий, та з востоку підійметься буря, підійметься буря Господня з пустинї, - і висхне джерело його, й зсякне виплив його; вона опустошить скарбівню всього посуду дорогого.
1 Спустошена буде Самария, за те, що проти Бога свого встала: од меча поляжуть вони, малеча їх буде порозбивана а ваговиті їх молодицї, порозтинані, погинуть.
2 Вернися же, Ізраїлю, до Господа, Бога твого, бо ти впав через безбожність твою.
3 Возьміть із собою (щирі) слова, приступіть до Господа й говоріть до його: Відійми всяке беззаконство й приверни благость, а ми приносити мемо жертву уст наших.
4 Ассур не буде вже надїєю рятунку нашого; не будемо (вповаючи) всїдати на конї, та й виробам рук наших не будем говорити: Ви боги наші; бо тілько в тебе змилуваннє до сиріт.
5 О, я вилїчу-прощу їх зраду, полюблю їх по моїй ласкавостї, бо гнїв мій одвернеться від них.
6 Буду Ізраїлеві росою; він зацьвіте, мов лилія, та запустить коріннє, мов на Ливанї.
7 Пагонцї в нього забуяють, прикраситься, наче оливина, а пахощі від нього - як од Ливану.
8 І будуть знов вертатись, хто раз сидїв під тїнню в нього; забагатїють хлїбом; зацьвітуть, наче лоза виноградня, і будуть славитись, як вино Ливанське.
9 Яке менї ще дїло до ідолів, скаже Ефраїм. Я ж вислухаю його й зглянуся на його; я буду йому зеленїючим кипарисом, од мене будеш мати плоди.
10 Хто такий мудрий, щоб се зрозуміти? Хто має розум, щоб се все збагнути? бо праві дороги Господнї, й праведні ходять ними, а беззаконники впадуть на них.