1 Братам юдеям, що в Єгипті, радіти. Брати юдеї, що в Єрусалимі, і ті, що в країні Юдеї, добрий мир.
2 І хай Бог вчинить вам добро і згадає свій завіт, що до Авраама й Ісаака й Якова, його вірних рабів.
3 І хай дасть вам всім серце, щоб Його почитати і чинити його волю великим серцем і душею повною бажання.
4 І хай Він відкриє ваше серце в його законі і в заповідях, і хай зробить мир,
5 і вислухає ваші благання і змилосердиться над вами, і хай не оставить вас в поганому часі.
6 І тепер ми тут молимося за вас.
7 Як царював Димитрій в сто шістдесять девятому році, ми Юдеї написали вам в скорботі і в критичнім часі, що найшов на нас в цих роках, від коли повстав Ясон і ті, що з ним з святої землі і царства.
8 І вони спалили браму і пролили невинну кров. І ми молилися до Господа і були вислухані і ми принесли жертви і пшеничну муку і ми запалили світила і поклали хліби.
9 І тепер, щоб ви проводили дні шатер, в місяці хаселев, сто вісімдесять осьмого року.
10 Ті, що в Єрусалимі, і ті, що в Юдеї, і старшина, і Юда, до Аристовула вчителя царя Птолемея, що був з помазаних з роду єреїв, і до тих юдеїв, що в Єгипті, радіти і бути здоровими.
11 Спасенні Богом з великих клопотів дуже складаємо Йому подяку як ті, що стали до бою проти царя.
12 Бо він викинув тих, що воювали в святому місті.
13 Бо як прибув володар до Персії і з ним сила, що вважалася непоборимою, їх побили в святині Нанеїв, нанейскі священики, що послужилися змовою.
14 Бо наче щоб з нею посвоячитися прибув до місця Антіох і ті друзі, що з ним, щоб взяти багато скарбів, наче придане.
15 І як їх поставили священики Нанеї, і він прийшов з небагатьма до загороди храму, вони, як ввійшов Антіох, замкнувши храм,
16 відкривши в даху сховані двері, кидаючи каміння, побили вождя і розбивши на часті і голови віднявши викинули тим, що були назовні.
17 В усім благословенний наш Бог, який видав безбожних.
18 Бажаючи проводити в двадцять пятому (дні) хаселева очищення храму, ми вважали за потрібне вам сповістити, щоб і ви проводили свято шатер і огня, коли Неемія, який збудував святиню і жертівник, приніс жертви.
19 Бо і коли до Персії заведені були наші батьки, ті побожні священики, що тоді (були), взявши огонь з жертівника потайки сховали на дні криниці, що була без води, в якій запечатали, щоб усім місце було невідоме.
20 А як проминуло досить років, коли Бог зволив, піславши Неемію від царя Персії, він післав за огнем нащадків священиків, що (його) сховали. А як нам розповіли, що не знайшлося огня, але масна вода, він заповів їм, зачерпнувши, принести.
21 А як принесено жертви, Неемія наказав священикам покропити водою дрова і те, що на них лежало.
22 Як це сталося і час перейшов і засяяло сонце, що раніше було за хмарами, піднявся великий огонь, так що всі здивувалися.
23 А священики зробили молитву як горіла жертва, і священики і всі під проводом Йонатана, а інші відповідали як Неемія.
24 Була молитва, що мала такий чин: Господи, Господи Боже, всіх творче, страшний і сильний і справедливий і милосердний, одинокий царю і лагідний,
25 одинокий щедрий, одинокий справедливий і вседержитель і вічний, що спасаєш Ізраїля з усякого зла, що зробив батьків вибраними і освятив їх,
26 прийми жертву за ввесь твій нарід Ізраїля і обережи твою часть і освяти.
27 Збери наше розсіяння, помилуй тих, що в рабстві між народами, поглянь на зневажених і зогиджених, і хай народи впізнають, що Ти є наш Бог.
28 Скарай тих, що силою (нас) давлять і знущаються в гордості.
29 Насади твій нарід на твому святому місці, так як сказав Мойсей.
30 А священики співали пісні.
31 Коли ж жертва згоріла, Неемія наказав і осталу воду вилити на велике каміння.
32 А як це сталося, піднявся полумінь, а світло, що засвітилося від жертівника, його поглотило.
33 Як діло стало явним, і сповіщено цареві персів, що на місці, де сховали переселені священики огонь, появилася вода, якою і ті, що з Неемією, очистили жертви,
34 цар, загородивши, зробив святе місце, прослідивши діло.
35 І кому цар чинив ласку, брав і давав багато дарів.
36 А ті, що з Неемією, прозвали це Нефтар, що тлумачиться очищення, а багатьма називається Нефтай.
1 Знаходиться ж в письмах, що пророк Єремія приказав переселенцям взяти огонь, як даний знак,
2 і як пророк заповідав переселенцям, давши їм закон, щоб вони не забували господних заповідей, і щоб не заблудили умами, бачачи золотих і сріблих ідолів і їхню прикрасу.
3 І таке інше кажучи, напоминав не відкидати закон з їхнього серця.
4 Було ж в писанні, що пророк приказав за йому даною вказівкою, щоб шатро і кивот ішли з ним. А як він вийшов до гори, де Мойсей, вийшовши, побачив боже насліддя,
5 і прийшовши, Єремія знайшов дім - печеру і туди вніс шатро і кивот і жертівник кадила і закрив двері.
6 І прийшовши деякі з тих, що ішли, щоб зазначити дорогу, і не змогли знайти.
7 А як Єремія пізнав, звинувативши їх сказав, що: І місце буде невідомим аж доки не збере Бог народу збір і стане милосердним.
8 І тоді Господь це вкаже, і зявиться господня слава і хмара, як і при Мойсеї зявлялася, як і коли помолився Соломон щоб місце дуже освятилося.
9 Розповідалося ж і як він, маючи мудрість, приніс жертву обновлення і завершення храму.
10 Так як і Мойсей він молився до Господа, і з неба зійшов огонь і пожер жертви, так як і Соломон молився, і огонь, зійшовши, спалив цілопалення.
11 І сказав Мойсей: Щоб те, що за гріх не було зїджене, воно було спалене.
12 Подібно і Соломон провів вісім днів.
13 А це пояснюється і в писаннях і в літописах Неемії, і як будуючи бібліотеку він зібрав книги, що про царів і пророків і Давида, і листи царів про святощі.
14 Так само ж і Юда нам зібрав все, що пропало через війну, що відбулася, і є у нас.
15 Отже якщо це потребуєте, пішліть тих, що вам принесуть.
16 Бажаючи, отже, святкувати очищення, ми вам написали. Добре зробите як святкуватимете дні.
17 А Бог, що спас ввесь свій нарід, і віддав всім насліддя і царство і священство і святощі,
18 так як обіцяв через закон. Бо надіємося на Бога, що Він скоро нас помилує і збере з під неба до святого місця, бо Він спас нас з великого зла і очистив місце.
19 А те, що про Юду Маккавея і його братів і очищення великої церкви і обновлення жертівника,
20 ще й війни проти Антіоха Епіфана і його сина Евпатора,
21 і появи, що були з неба до тих, що за юдейство славно виказалися мужними, так що, нечисленними будучи, усю країну перемогли і прогнали множество варварів,
22 і розголошений по всій вселенній храм здобули, і освободили місто і виправили тих, що бажали знищити закони, як Господь з усією добротою був до них милосерний,
23 обяснене Ясоном Киренеєм в пятьох книгах, стараємося одним твором скорочено подати.
24 Бо роздумуючи над великою кількістю й існуючу трудність для тих, що бажають вглянути в розповіді історії, через велику кількість матерялу,
25 ми подбали для тих, що бажають читати, щоб було приємне, а для тих, що люблять мудрість, щоб через пригадування дати доступність, а всім, що читають, користь.
26 І нам, що взялися за скорочення, труд не легкий, а діло поту і чування,
27 так як не є легко для того, що готує бенкет, і шукає для інших користі, подібно через численну благодарність радо понесемо труд,
28 даючи змогу писателеві докладно відтворити усе, а трудячись, щоб іти за правилами скорочення.
29 Бо так як будівничому нового дому треба дбати за цілу будову, а тому, що береться обновляти і малювати, треба вишукати належне для прикраси, так я думаю і про нас.
30 Ввести і зробити розповідь і говорити в подробицях про те, що в подробицях, належиться першому складачеві історії,
31 а займатися скороченням розповіді і домагатися полегшеного досягнення діла є для того, хто чинить переповідження.
32 Отже звідси зачнемо розповіді раніше сказаного, так зачавши. Бо нерозумно помножувати (слова) перед розповіддю, а розповідь коротити.
1 Коли святе місто було заселене з усяким миром і законами бо були добре бережені через побожність архиєрея Онія і ненавидження зла,
2 і сталося, що самі царі шанували місце і храм прославляли великими дарами,
3 так що і Селевкій цар Азії давав з власних прибутків всі видатки, що припадали на служіння жертов.
4 А якийсь Симон з Валґейського племени наставлений на настоятеля храму розійшовся з архиєреєм через непорядок, що в місті,
5 і не можучи перемогти Онію він прийшов до Аполлонія Тарсая, що в тім часі (був) воєводою Долини Сирії і Фінікії,
6 і сповістив про безчисленні маєтки, що кишіли в єрусалимській скарбниці, так що множество скарбів було безчислене, і вони не належать до справи жертов, а що було можливо піддати це під владу царя.
7 А зустрівшись з царем, Аполлоній обявив йому про згадані багацтва. Він же, вибравши Іліодора, що над ділами, післав, давши листи, щоб забрати вищезгадані багацтва.
8 А Іліодор зараз пішов, вдаючи наче йде до міст Долини Сирії і Фінікії, а на ділі, щоб виповнити царський приказ.
9 Прийшовши ж до Єрусалиму і дружньо прийнятий архиєреєм міста, він сказав про зроблене обявлення і сказав задля чого він прийшов. Він вивідував чи це поправді так є.
10 А як архиєрей показав, що це склади вдовиць і сиріт,
11 і деякі Іркана Товія, дуже шляхетного чоловіка, не так як перекрутив був безбожний Сімон, а всього чотириста талантів срібла, а двісті золота.
12 І зовсім недопустимим є скривдити тих, що повірили в святість місця, і непорушність і чесність святині, що шанована на ввесь світ.
13 А той, через ці царські заповіді, які він мав, говорив, що всіляко це має бути забране до царського.
14 Назначивши ж день, він ввійшов, щоб над цим провести нагляд. Був не малий заколот по всьому місті.
15 Священики перед жертівником в священичих одежах, вкинувши себе (на землю), кликали до неба, щоб Той, що дав закон про зберігання, щоб тим, що дали на збереження, це зберегти спасенним.
16 Було ж, що той, хто бачив лице архиєрея, був зранений умом. Бо вид і змінена барва виказувала душевну муку.
17 Бо чоловіка окружав якийсь жах і тілесний страх, через що явним ставало тим, що дивилися, що повстало серцеве терпіння.
18 Одні ж з домів групами бігли на всенародне благання, томущо місце мало стати посміховиськом.
19 А жінки підперезані по грудях мішками, множилися по дорогах, а замкнені дівиці, одні прибігли до брам, а інші на стіни, а деякі дивилися через вікна.
20 Всі ж піднявши руки до неба, чинили молитву.
21 Жаль було падіння, замішаного множества, і великого смутку архиєрея, що очікував (зло).
22 Отже одні прикликували всесильного Господа, щоб ввірене спасенним зберегти для тих, що повірили з усією певністю.
23 А Іліодор виконував задумане.
24 Тут же як він з прибічниками вже був у скарбниці, Кріпкий над духами і всіма силами зробив велике видіння, так що всі, що відважилися ввійти, жахнулися від божої сили на ослаблення і змінилися на перестрашених.
25 Бо їм зявився якийсь страшний кінь, що мав вершника і був прикрашений дуже гарним вбранням, а плавно несений стряс Іліодора передним озброєнням. А здавалося, що той, що сидів, мав золоту зброю.
26 А з ним зявилися інші два молодці, гарні тілесною силою, прекрасні ж славою, гарні одінням, і вони ставши з кожної сторони, бичували його безперестанно, завдаючи йому численні рани.
27 Як він нагло впав до землі і був покритий великою темрявою, схопивши і поклавши на лежака того,
28 що дотепер з великим почотом і всіма прибічниками прийшов до вище згаданої скарбниці, виносили безпомічним його, про якого було явно, що він впізнав божу силу.
29 Цей через божественну силу був вкинений без мови і всякої скріплюючої надії і спасіння,
30 а вони благословили Господа, що прославив своє місце, і трохи раніше страхом і жахом сповнений храм наповнився радості і веселості, як зявився Господь Вседержитель.
31 Швидко ж деякі з друзів Іліодора благали Онію прикликати Всевишнього і дарувати життя тому, що вповні лежав при останньому віддиху.
32 Архиєрей вважаючи, щоб часом не задумав цар, що якийсь злий вчинок проти Іліодора був вчинений юдеями, приніс жертву за спасіння чоловіка.
33 А як архиєрей чинив надолуження, ці молодці знову зявилися Іліодорові в ту ж одіж зодягнені, і ставши, сказали: Віддай велику хвалу Онію архиєреєві, бо через нього Господь тобі дарує життя.
34 Ти ж побитий з неба сповісти всім величну божу силу. А сказавши це, стали невидимі.
35 Іліодор, принісши жертву Господеві і помолившись великими молитвами до Того, що дав жити, і Онію угостивши, повернувся до царя.
36 Він свідчив всім, що очима бачив діла великого Бога.
37 А як цар запитав Іліодора хто надається, щоб його ще раз післати до Єрусалиму, він сказав:
38 Якщо маєш якогось ворога чи зрадника, пішли його туди, і приймеш його побитим, якщо й спасеться, це томущо на місці справді є якась божа сила.
39 Бо Він маючи небесне помешкання є оборонцем і помічником тому місцю і тих, що приходять чинити зло, бючи вигублює.
40 І отже відносно Іліодора і стереження скарбниці так проминуло.
1 А раніше згаданий Симон, що став зрадником майна і батьківщини, говорив зло проти Онії, наче б він грозив Іліодорові і був тим, що чинив зло,
2 і добродія міста і оборонця народу і ревнителя законів наважився назвати зрадником діл.
3 А як ворожнеча піднялася до такої міри, що і через когось з тих, що вважалися симоновими вчинені були вбивства,
4 Онія бачачи небезпеку ворожнечі, і що Аполлоній Менестей, володар Долини Сирії і Фінікії, пристав до злоби Симона,
5 пішов аж до царя, не щоб бути оскаржувачем громадян, а шукаючи про спільну і поодиноку користь для всього множества.
6 Бо він бачив, що без царського втручання неможливо ще одержати мир на ділі і що Симон не поставить кінець безглуздю.
7 А як Селевкій переставився від життя і царство взяв Антіох прозваний Епіфанієм, Ясон брат Онія діяв підступно, щоб дістати архиєрейство,
8 обіцюючи цареві через посередництво триста шістдесять талантів срібла і з якогось приходу інших вісімдесять талантів.
9 А до цих зобовязався і дописати інших сто пятдесять, якщо йому буде дано через його владу йому поставити спортзал і ефевей і тих, що в Єрусалимі, приписати як антіохеїв.
10 Як цар погодився і він захопив владу, зараз навернув нарід до еллинського звичаю.
11 І даровані юдеям царські милості через Івана, батька Евполема, що післав послів для дружби і союзу з римлянами, забравши, і нищачи правові уряди, нововводив протиправні звичаї.
12 Бо він радо збудував у твердині спортзал, і підкоривши найшляхотніших з ефевів, під шапку привів.
13 А таким був якийсь вершок елленізму і закріплення поганських звичаїв через надмірну погань безбожного а неархиєрея Ясона,
14 що священики більше не дбали про служіння жертівника, але знехтувавши храмом і не дбаючи за жертви поспішилися брати участь в спортзалі в протизаконному діянні після заклику для (кидання) диску,
15 і за ніщо маючи батьківські цінності, радше вибирали еллинську славу.
16 І задля цього їх охопили погані обставини, і тих, чиї звичаї ревнували і в усьому бажали вподібнитися, цих мали за ворогів і месників.
17 Бо мати непошану до божественних законів не легковажна річ, але це покаже наступний час.
18 Як проводилися пятирічні змагання в Тирі і цар був присутний,
19 скверний Ясон післав післанців з Єрусалиму, що були антіохійцями, що несли триста драхмів срібла на жертву Іраклеєві, їх і ті, що несли, попросили не вжити на жертву, томущо не годиться, а вжити на інший розхід.
20 Це ж було призначене тим, що посилав, на жертву Іраклія, а тими, що принесли, на будову кораблів.
21 А як післано до Єгипту Аполлонія Менестейського на коронацію Філомитора царя, Антіох сприйнявши, що він став чужим до його діл, він подбав про те, що для його безпеки. Прийшовши звідти до Йоппії він пішов до Єрусалиму.
22 А величаво прийнятий Ясоном і містом був введений з світлами і вигуками, тоді так пішов до Фінікії.
23 А після трьох літ часу Ясон післав Менелая, брата раніше вказаного Симона, що ніс цареві майно, і що мав пригадати про конечні діла.
24 А той ставши перед царем і звеличивши його за лице влади, придбав для себе архиєрейство, перевищивши Ясона на триста талантів срібла.
25 Взявши ж царські заповіді він прийшов, не несучи нічого гідного священства, а маючи зло жорстокого тирана і лють жорстокого варвара.
26 І Ясон, що підманув власного брата, підманений іншим, став втікачем до країни амманітів.
27 А Менелай взяв власть, а про скарби, які він обіцяв цареві, зовсім не дбав,
28 хоч Сострат епарх твердині ставив домагання, бо його було діло податків. Через це оба були викликані царем,
29 і Менелай оставив заступником архиєрейства свого брата Лусимаха, а Сострат Кратита, що над кипріянами.
30 А як це ставалося, трапилося, що тарсяни і маллоти збунтувалися, томущо даром дані були Антіохіді царській наложниці.
31 Отже цар прийшов поспішно, щоб впорядкувати діла, оставивши заступником Андроніка з тих, що були славні.
32 А Менелай подумавши, що одержав сприятливий час, забравши якесь храмове золото, подарував Андронікові, і інше продав в Тирі і в довколішних містах.
33 І Онія, докладно взнавши, (його) оскаржив, відійшовши до безпечного місця при Дафні, що лежала при Антіохії.
34 Тому Менелай взявши до себе Андроніка, просив видати Онію в руки. А він прийшовши до Онії і давши правицю, з клятвою давши правицю і показавшись вірогідним, хоч був в підозрінні щодо обмани, переконав його вийти з безпечного місця, і зразу замкнув, не зважаючи на справедливість.
35 Через ту причину не тільки юдеї, а й численні з інших народів були огірчені і були засмучені несправедливою смертю чоловіка.
36 А як цар повернувся з місць при Кілікії, його зустріли ті юдеї, що в місті, і еллини, які вважали за зло те, що без причини вбили Онію.
37 Отже Антіох душевно засмутившись і зрушений до жалю і сліз через поміркованість і велику стриманність представленого,
38 і розярившись гнівом, зразу забравши в Андроніка порфиру і роздерши одіж, провівши по всьому місті до того місця, де він вчинив зло Онії, там поганого вбивцю забив, як Господь віддав йому належну муку.
39 А як сталося багато святотацтв в місті через Лисимаха зі згодою Менелая, і як слава розійшлася поза, зібралося множество проти Лисімаха, як вже винесено багато золота.
40 Як юрба бунтувалася і наповнилася люті, Лисімах озброївши яких три тисячі, почав чинити зло руками при проводі якогось Авранія, що постарівся віком, а не менше й безумністю.
41 А зрозумівши намагання Лисімаха, одні хапаючи каміння, інші ж грубі поліна, а деякі беручи попіл, що лежав, в замішанні кидали проти тих, що з Лисімахом.
42 Через цю причину зранили численних з них, а деяких і скинули на землю, всіх же повернули до втечі, а самого святотатця забили при скарбниці.
43 За це поставлено суд проти Менелая.
44 Як прийшов цар до Тиру проти нього винесли справу три чоловіки післані від старців.
45 А як вже Менелай програвав, він обіцяв доволі скарбів Птоломеєві Доруменському, щоб той заспокоїв царя.
46 Тоді той Птоломей, взявши царя до якогось притвору, наче щоб прохолодити, перемінив його,
47 і відпустив від оскарження Менелая винного за все зло, а бідних яких, якщо б вони і перед скитами виступили б, ті відпустили б невинними, цих він засудив на смерть.
48 Отже швидко несправедливу втрату одержали ті, що дбали за місто і нарід і священний посуд.
49 Через цю причину і тирійці ненавидячи зло, славно зробили те, що відносилося до їхнього поховання.
50 А Менелай через захланність тих, що при владі, остався при владі, розростяючись у злі, будучи великим зрадником громадян.
1 А в цьому часі Антіох приготовив другу поїздку до Єгипту.
2 Трапилась по всьому місті поява на сорок днів, що зявилася в повітрі, що бігли кіннотчики, які мали золоті одежі і списи, загін озброєних і з витягненими мечами,
3 і загони коней виставлені до бою, і були напади і гнали проти себе і махання щитів, і множество списів, і стріляння стріл, і блистіння золотої прикраси і різних броней.
4 Тому всі молилися, щоб поява була на добро.
5 Як була неправдива чутка наче Антіох відійшов з життя, Яссон взявши не менше тисячі, нагло вчинив напад на місто. А як ті, що на мурах, були зіпхані і вже часть міста була захоплена, Менелай втік до твердині.
6 А Ясон чинив різанину власних громадян без пощади, не зважаючи на те, що добрий день проти кревних є дуже поганим днем, вважаючи, що він розгромив ворогів і не співвітчизників.
7 А влади він не захопив, і знову відійшов втікачем до Амманіти, одержавши сором на завершення зрадливого діла.
8 Отже він одержав кінець поганого життя. Оскаржений перед Аретою тираном аравів, втікаючи з міста до міста, переслідуваний всіма, зненавиджений як відступник законів, і зогиджений як ворог батьківщини і громадян він був вигнаний до Єгипту,
9 і той, що багатьох вигнав з батьківщини, згинув в чужині, відійшовши до лакедемонів, наче шукаючи безпеку через спорідненість.
10 І він, що викинув множество непохованими, став неоплаканим і не удостоївся похорону, ані не став учасником батьківського гробівця.
11 А як до царя дійшло те, що трапилося, він сприйняв, що Юдея відступила, тому прийшовши з Єгипту озвірілий душею, захопив місто силою,
12 і заповів воякам безпощадно вирізувати тих, хто траплялися, і вбивати тих, що ввійшли до хат.
13 Було ж вбивство немовлят і старців, вигублення жінок і дітей, вирізання дівчат і немовлят.
14 А в усіх трьох днях вигубили вісімдесять тисяч, а сорок тисяч в рукопашнім бою, а не менше від вбитих були продані.
15 Не задовільнившись цим він відважився ввійти до найсвятішої святині всієї землі, маючи Менелая за провідника, який став зрадником і закону і батьківщини,
16 і опоганеними руками він брав святий посуд і те, що іншими царями було покладене на побільшення місця і славу і честь він витягав опоганеними руками.
17 І піднявся умом Антіох не догадуючись, що через гріхи тих, що жили в місті, Владика трохи прогнівався, і тому сталася зневага над місцем.
18 Якщо ж не трапилося б багатьома гріхами бути обнятим, так як Іліодор, що був післаний від царя Селевкія, щоб поглянути на скарбницю, цей прийшовши, зразу побитий, відвернений був би від смілості.
19 Але Господь не вибрав через місце нарід, але через нарід місце.
20 Тому і це місце, що стало учасником з народом тих нещасть, які сталися, пізніше (було) учасником добрих діл, і оставлене в гніві Вседержителя, знову в зміні великого Господа з усією славою підніметься.
21 Отже Антіох забравши з святині до тисячі вісімсот талантів, швидко пішов до Антіохії, думаючи через гордість зробити так, щоб землею плисти і морем ходити, через піднесення серця.
22 А він оставив і наставників в Єрусалимі, щоб зло людям чинити, Филипа, що родом фруґен, що мав жорстокіший звичай ніж той, що (його) наставив,
23 а в Ґарізіні Андроніка, і з цими Менелая, який гірше від інших панував над громадянами, а був ворожим до громадян юдеїв, маючи погане розположення.
24 Він післав Мусарха Аполлінія з двадцять двома тисячами війська, приказавши вигубити всіх дорослих, а жінок і молодих продати.
25 А цей прийшовши до Єрусалиму і вдавши, що з миром, почекав аж до святого дня суботи і взявши святкуючих юдеїв, тим, що йому підлеглі, приказав (взяти) озброєння.
26 І він вигубив тих всіх, що вийшли на видовище, і вгнавшись до міста зі зброєю вигубив великі множества.
27 А Юда - він і Маккавей, будучи з якою десяткою і відійшовши в гори, проживав за звичаєм звірів з тими, що з ним, і траву споживаючи як їжу, (так) жили, щоб не стати учасниками нечистоти.
1 Після не багато часу цар післав старшину Атенея змушувати юдеїв відвертатися від батьківських законів і не придержуватися божих законів,
2 а осквернити той храм, що в Єрусалимі, і називати Олімпійським Дієм, і той, що в Арґарізі, так як бажали ті, що жили на місці, Дієм Чужинців.
3 Бідою і тяжким для всіх було наставання зла.
4 Бо храм наповнився розпущеністю і криком народів, що розважалися з блудницями, і в святих притворах перебували з жінками, ще й те, що не годиться, вносили до середини.
5 А жертівник наповнили тим, що заборонене було законом і негодящим.
6 Не було можливо ані святкувати суботи, ані зберігати батьківські празники, ані просто називатися юдеєм.
7 Кожного місяця в день уродин царя проваджені були гіркою силою до жертви, а як наставав празник Діонізія були змушувані, маючи плющ, проводити походи Діонізієві.
8 А вийшов закон до довколішних елленських міст за рішенням Птоломея проти юдеїв, щоб вони зберігали ті самі звичаї і приносили жертви,
9 а тих, що не забажають перейти на еллинське забити. Можна було, отже, бачити біду, що настала.
10 Бо приведено дві жінки, які обрізали дітей. Їм на груди повісивши дітей і вселюдно провівши їх через місто до стін, скинули.
11 Інші, що зблизька збіглися до печер, щоб потайки святкувати суботу, видані Филипові, спалені були разом, томущо за невідповідне вважали помогти собі через славу назнаменованого дня.
12 Отже, благаю тих, що читають цю книгу, не розчаруватися нанесеними, а вважати, що кари не на вигублення, але на упімнення нашого роду.
13 Бо не попустити безбожним на довгий час, але (дати) щоб зразу надійшла кара, це знак великого добродійства.
14 Бо не так як над іншими народами Владика чекає, довготерплячи аж доки вони не прийдуть до повноти гріхів, щоб їх покарати, не так Він судив, щоб було з нами,
15 щоб не пімститись над нами вкінці, коли наші гріхи дійшли до повноти.
16 Тому то Він ніколи не відбирає від нас милосердя, а картаючи поганими подіями не оставляє свого народу.
17 Лише хай це нам буде сказане на пригадку. Після (цих) коротких (слів) треба прийти до розповіді.
18 Якийсь Елеазар з перших книжників, чоловік, що вже постарівся віком і гарний виглядом лиця, був змушуваний відкривши уста їсти свинське мясо.
19 А він радше приймаючи зі славою смерть ніж життя з опоганенням, сам пішов на муку,
20 виплюнувши, за тим звичаєм, який належиться проходити тим, що рішили протиставитися тому, чого не годиться покуштувати з любови до життя.
21 А ті, що були назначені до беззаконного жервування, через те, що з давніх часів чоловіка знали, взявши його на самоту, переконували, щоб він принісши мясо, яке йому годиться їсти і ним приготовлене, вдавав наче їсть мясо, що з царської жертви за приказом,
22 щоб зробивши це він спасся від смерти, і одержав чоловіколюбя через давню дружбу з ними.
23 А він чітко роздумавши і зробивши те, що гідне віку і приналежне старості і явній сивині і гарному життю від дитинства і придбане з часом, радше придержуючись святого і Богом даного закону, швидко відповів, кажучи, щоб післали (його) до аду.
24 Бо не є гідним в нашому віку лицемірити, щоб численні з молодих, прийнявши що девятдесять літний Елеазар перейшов до чужоземців,
25 і вони через моє лицемірство і через мале і невчасне життя були обманені мною, і я зробив порок і пляму в старості.
26 Бо якщо я й спасуся від нинішньої муки, що від людей, то від руки Вседержителя не втечу, ані живим, ані мертвим.
27 Тому тепер мужно відлучившись від життя, покажуся гідним старості,
28 а молодим оставлю вірний приклад, щоб хоробро і вірно за чесні і святі закони вмерти. Як він це сказав, зразу пішов на муку.
29 Як ті, що до нього трохи раніше мали добру волю, на злість змінилися через вище сказані слова, оскільки вони вважали це за глупоту,
30 бажаючи муками закінчитися, застогнавши він сказав: Господеві, що має святий розум, явним є, що можучи звільнитися від жорстокої смерти, тілом терплю болі, коли мене бють, а душею це радо терплю через його страх.
31 І цей, отже, переставився в такий спосіб, поправді оставивши не лише молодим, але і численним з народу свою смерть як приклад і память мужності.
1 Трапилося, що й сім братів з матірю, як були схоплені, були змушувані царем їсти протизаконне свинське мясо, мучені бичами і нервами.
2 А один з них бувши першим, так сказав: Що бажаєш нас запитати і навчитися? Бо ми готові померти радше ніж переступити батьківські закони.
3 А цар розгнівавшись приказав розпекти пательні і котли.
4 Як же зразу вони були розжарені приказав першому з них відрізати язик і, здерши з голови скіру, відрубати кінцівки, як інші брати і матір дивилися.
5 А як він в усьому став неспосібним, приказав дихаючим передати огню і пекти. Як дух доволі розходився з пательні, вони з матірю одні одних заохочували мужньо вмерти, кажучи:
6 Хай так Господь Бог погляне і поправді хай утішиться нами, так як в пісні свідченій до лиця виголосив Мойсей, кажучи: І Він розвеселиться в своїх рабах.
7 А як перший переставився в такий спосіб, повели на муки другого і скіру голови з волоссям здерши, запитали: Чи їстимеш раніше ніж будемо мучити тіло по частях?
8 Він же відповівши батьківським голосом сказав: Ні. Через це і цей за порядком прийняв муку так як перший.
9 Будучи при останньому подиху, він сказав: Ти, найгірший, нас вигубляєш з нинішнього життя, а Цар світу, як ми помремо за його закон, воскресить нас до вічного обновлення життя.
10 Після цього третий глумився, і як вони попросили язик, він швидко виставив і мужньо простягнув руки
11 і сказав відважно: Я це одержав з неба і через його закони їх вважаю за ніщо, і знову надіюся їх від Нього одержати.
12 Так що сам цар і ті, що з ним, дивувалися душі молодця, бо мав муки за ніщо.
13 І як він переставився, мучителі так само мучили четвертого.
14 І як він був при смерті, він так сказав: Добре щоб ті, що переставляються від людей, думали про надію, що від Бога, щоб Він знову воскресив. Бо для тебе не буде воскресіння до життя.
15 А взявши пятого, ті, що вели, мучили.
16 Він, дивлячись на нього, сказав: Маючи владу над людьми, будучи тлінним, ти твориш те, що бажаєш. А наш рід не вважає, що він Богом покинений.
17 Ти ж кріпися і гляди на велич його сили, як Він буде мучити тебе і твоє насіння.
18 Після цього привели шостого, і маючи вмерти він сказав: Не обманюйся дурно, бо ми через себе це терпимо, згрішивши проти нашого Бога. Сталося подивугідне.
19 Ти ж не думай, що невинним будеш. Ти наклав руки, щоб боротися з Богом.
20 А матір надзвичайно подивугідна і гідна доброї памяті, вона, бачачи як гинули сім синів в часі одного дня, добродушно перенесла через надію на Господа.
21 А кожного з них вона заохочувала мужним батьківським голосом, сповнена мудрости і жіночу думку підносячи мужним духом, промовляючи до них:
22 Не знаю як ви в моїм лоні зявилися, ані я не дала вам духа і життя, і я не впорядкувала кінцівки кожного.
23 Отже Творець світу, що створив людський рід і винайшов буття і дух всього хай і вам знову подасть життя з милосердям, так як ви тепер не зважаєте на себе задля його законів.
24 Антіох же вважаючи себе зневаженим і вважаючи мову зневажливою, ще як остався наймолодший, не лише вмовляв словами, але й клятвами запевняв заразом зробити багатим і зробити щасливим того, що відійшов від батьківських (законів), і зробити другом і ввірити справи.
25 А як молодий зовсім не приставав, прикликавши матір, цар заохочував, щоб вона була для дитини радником на спасіння.
26 А як він багато намовляв вона погодилася намовляти сина.
27 Схилившись до нього, насміваючись з жорстокого тирана, вона так сказала батьківським голосом: Сину, помилуй мене, що тебе носила в лоні девять місяців і годувала тебе три роки і виростила тебе і привела до цього росту і виховала.
28 Благаю тебе, дитино, поглянувши на небо і землю і все, що в них, поглянувши, знай, що їх Бог створив з небуття, і людський рід так само повстав.
29 Не бійся цього демона, але ставши гідним братів прийми смерть, щоб я тебе прийняла в помилуванні з твоїми братами.
30 А ще як вона це говорила, хлопець сказав: Чого очікуєте? Я не слухаюся приказу царя, а слухаюся припису закона даного нашим батькам через Мойсея.
31 Ти ж, винахіднику всякого зла, ставши проти євреїв не втечеш від Божих рук.
32 Бо ми терпимо через свої гріхи.
33 Хоч заради муки і кари наш живий Господь трохи гнівається, Він і знову примириться з своїми рабами.
34 Ти ж, о неправедний, і дурніший від всіх людей, не підносися безглуздо, брикаючи марними надіями, підносячи руки проти небесних слуг.
35 Бо як ти уникнеш суд Вседержителя, всевидця Бога?
36 Бо мої брати впали тепер трохи понісши біль за божий завіт вічного життя, а ти божим судом одержиш справедливу нагороду за гордість.
37 А я, так як брати, передаю і тіло і душу за батьківські закони, прикликуючи Бога, щоб швидко миросердним був для народу, і щоб ти випробовуваннями і биттями визнав, що Він одинокий Бог,
38 щоб на мені і моїх братах спинився гнів Вседержителя, який справедливо нанесено всьому нашому народові.
39 А цар розлостившись на нього білше як на інших, напав жорстокіше, злющо поводячись за висмівання.
40 І, отже, цей переставився вповні чистим, надіючись на Господа.
41 А вкінці після синів померла матір.
42 Отже це про жертви і надзвичайні злоби. На цьому хай вистане.
1 А Юда - він і Макавей - і ті, що з ним, ввійшли потайки до сіл, прикликували кревних і прийнявши тих, що остали в юдаїзмі, зібрали яких шість тисяч.
2 І прикликували Господа зглянутися над всіма потоптаним народом, щоб змилосердився і над храмом, що споганений безбожними людьми,
3 і помилував знищене місто, яке мало що не зрівнене з землею, і вислухав кров, що до нього кличе,
4 і щоб згадав беззаконне вбивство безгрішних дітей, і ті хули, що сталися на його імя, і виказав ненависть до зла.
5 Як Маккавей був посеред збору, він вже став нездоланним перед народами, коли господний гнів повернувся на милосердя.
6 А неочікувано нападаючи на села і міста, палив, і захоплюючи вигідні місця, проганяв не мало ворогів.
7 Він особливо використовував ночі на такі напади. І чутка про його мужність розходилося всюди.
8 Филип, бачачи, що чоловік помалу виходив вперед, а частіше виходив в догідні дні, написав про поміч для царських справ до Птоломея володаря Долини Сирії і Фінікії.
9 Він швидко вибравши Ніканора сина Патрокла, першого з друзів, післав, поставивши йому не менше двадцять тисяч памфілійського люду, щоб вигубити ввесь юдейський нарід. Він йому приставив і Ґордія чоловіка вождя, що мав досвід у воєнних справах.
10 А Ніканор зобовязався з юдейського полону виповнити цареві данину для Римлян, яка була дві тисячі талантів.
11 Він зараз післав до приморських міст наперед скликаючи на закуп юдейського люду, обіцюючи дати девятдесять осіб за талант, не очікуючи пімсти, що мала на нього прийти від Вседержителя.
12 А до Юди дійшло про прихід Ніканора і він передав тим, що з ним про прихід війська.
13 Боягузи і ті, що не вірили, в божу пімсту, втекли і переселилися.
14 А інші продавали все остале, а заразом благали Господа, щоб спасти тих, що під безбожним Ніканором, раніше ніж будуть продані.
15 І якщо не задля них, то задля завітів до їхніх батьків і задля прикликування на них його чесного і величного імени.
16 А Маккавей зібравши тих, що були з ним, числом шість тисяч, заохочував не боятися ворогів, ані не боятися множества безбожних народів, що проти них прийшли, а мужньо боротися,
17 маючи перед очима зло безбожно вчинене ними проти святого місця і злочин проти наглумленого міста, а ще знищення прадідних звичаїв.
18 Бо вони поклали надію на зброю, сказав він, заразом і сміливість, а ми поклали надію на Бога Вседержителя, що може і тих, що проти нас приходять і ввесь світ знищити одним порухом.
19 Розповівши ж їм і про заступництва, що були до прадідів і при Сеннахиримі, як згинули сто вісімдесять пять тисяч,
20 і про війну, що була в Вавилоні проти ґалатів, як всі вийшли на діло, вісім тисяч з чотирма тисячами македонців, як македонці уступили, шість тисяч знищили сто двадцять тисяч через поміч, що їм була з неба, і одержали велику здобич.
21 Цими (розповідями) поставивши їх мужними і готовими вмерти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири часті.
22 І наставивши своїх братів Симона і Йосипа і Йонатана воєводами кожної часті, віддавши кожному тисячу пятьсот,
23 і ще Елеазара, що читав святу книгу, і давши знак божої помочі, будучи воєводою першої часті, він зударився з Никанором.
24 А оскільки з ними була поміч Всемогучого, вони побили більше ніж девять тисяч ворога, і побитими і скаліченими зробили більшу часть війська Никанора, а всіх змусили до втечі.
25 А скарб тих, що прибули, щоб їх купити, вони взяли. Переслідувавши ж їх досить, перестали спинені часом.
26 Томущо було надвечіря суботи, через ту причину не забарилися біжучи за ними.
27 А зібравши свою зброю і стягнувши добич з вояків, впродовж суботи дуже хвалили і визнавалися Господеві, що (їх) спас в тому дні, поставивши їм початок милосердя.
28 Після суботи немічним і вдовам і сиротам відділивши зі здобичі, остале вони і діти розділили.
29 Зробивши це і зробивши спільну молитву, вони благали милосердного Господа, щоб Він до кінця примирився з своїми рабами.
30 І вони забили понад дві тисячі тих, що воювали з Тимотеєм і Вакхідом і легко захопили дуже високі твердині і (ще) більше здобичі розділили по рівному собі і немічним і сиротам і вдовицям, а ще й дали старцям.
31 А зібравши їхню зброю, старанно все поклали до надійних місць, а остале зі здобичі понесли до Єрусалиму.
32 Володаря, що (був) при Тимотеєві вони забили, дуже безбожного чоловіка, і який дуже гнобив юдеїв.
33 Проводячи дні побіди в батьківщині, вони спалили тих, що спалили святі брами, і Каллістена, що втік до однієї хатини, і одержав належну винагороду за безбожність.
34 А тричі грішний Ніканор, що привів тисячу купців на закуп юдеїв,
35 впокорений при господній помочі тими, що ним вважалися за найменших, відклавши одіж слави, самітним себе зробивши, за звичаєм втікача пішов посеред землі до Антіохії, понад все осягнувши знищення війська.
36 І він, що себе зобовязав тими, що з полону з Єрусалиму, видати Римлянам в данину, сповістив, що юдеї мають помічника і через це юдеї нездоланні, томущо ідуть за законами, що Ним приписані.
1 Около того часу сталося, що Антіох з безчестям повернувся з місць в Персії.
2 Бо він ввійшов до названого Персеполя і наклав руки, щоб грабувати храм і схопити місто. Через це як множество накинулося на поміч зі зброєю, вони відвернулися, і трапилося, що Антіох втікши від місцевих, зі соромом зробив відворот.
3 А як він був в Екватані додалося те, що з Ніканором, і те, що сталося з Тимотеєм.
4 Піднявшись люттю він думав і своє зло вилити на тих юдеїв, що привели до втечі, тому приказав проводиреві колісниці без перерви їхати колісницею, щоб завершити дорогу, як з неба за ним слідив суд. Бо він так гордо сказав: Прийшовши туди зроблю Єрусалим загальним цвинтарем для юдеїв.
5 А Вседержитель, Господь Бог Ізраїля, побив його невилічимою і невидимою хворобою. Нагло ж як він висказав слово, його схопила невилічима хвороба внутренощів і гіркі внутрішні муки,
6 дуже справедливо, того, що численними і чужими способами мучив внутреності інших.
7 А він зовсім від гордощів не відступив, ще й хвалькуватісь доповнив, дишучи огняною люттю проти юдеїв і приказуючи приспішити хід. Трапилося ж йому і впасти з колісниці, що швидко гналася, і впавши тяжким падінням, він побив всі часті тіла.
8 Він, що ще думав приказувати хвилям моря, через понад людську гордість, і що думав висоту гір виміряти мірилами, впавши на землю, носився на носилі, всім виказуючи явну божу силу,
9 так що і в очах безбожного кишіли червяки, і живим в болях і муках відпадало його тіло, а смородом його гнилі гидило все військо.
10 І того, який трохи раніше думав доторкнутися небесних звізд, ніхто не міг зносити через незносний тягар смороду.
11 З цього, отже, він почав, зранений, відступати від великої гордості, і поступово приходити до пізнання через боже бичування, як кріпшав біль.
12 І не можучи переносити свого смороду, він так сказав: Праведно підкоритися Богові, і будучи смертним, не думати гордо.
13 А поганець молився до Владики, що вже його не помилував, кажучи так,
14 що святе місто, до якого з поспіхом він ішов, щоб його зробити витоптаним і збудувати загальний цвинтар, він вчинить свобідним,
15 а юдеїв, яких він судив, що вони не гідні гробу, а з дітьми мають бути вкинені на їжу птахам і звірам, всіх їх зробити рівними атенянам.
16 А той святий храм, який він раніше ограбив, гарними дарами прикрасити і віддати ввесь священний посуд в багато разів (більше), а належне і приписане для жертв дати з власних розходів.
17 До цього ж і стати юдеєм і пройти всяке замешкане місце, сповіщаючи божу силу.
18 А як зовсім болі не відходили, бо на нього надійшов справедливий божий суд, втративши надію відносно себе, написав до Юдеїв нижче написаний лист, що мав молитовний вид, а був такий:
19 Добрим громадянам юдеям, багато радіти, і бути здоровими, і добре діяти. Цар і володар Антіох.
20 Якщо здорові ви, і діти, і ваше, вам є добре. Я дуже дякую Богові, маючи надію на небо.
21 І я лежу хворим, любо згадуючи вашу шану і благоразумність. Повертаючись з перських місць і впавши в тяжку хворобу, ми вважали, що є потрібним думати про всім спільну безпеку.
22 Не занехуючи те, що відноситься до мене, але маючи велику надію вирватися з хвороби,
23 а бачачи, що й батько в тих часах, коли отаборився в горішних місцях назначив наступника,
24 щоб коли щось противного трапиться, чи й буде сповіщено щось поганого, ті, що в країні не попали в замішання, знаючи кому оставлено діла,
25 до цього знаючи як ті, що є сильні і сусідами царства, чекають на час, і очікують того, що станеться, я наставив царем сина Антіоха, якого багатьом з вас я поручив і поставив, коли часто відходив до горішних володінь. Я написав до нього письмо.
26 Отже, благаю вас і прошу памятати про спільне і особисте добро кожного, зберігати ту добру думку, що до мене і сина.
27 Бо я надіюся, що він лагідно і чоловіколюбно ітиме за моїм вказівками в повидінці з вами.
28 Отже цей душегуб і хульник дуже погано потерпівши, так як завдав іншим, в чужині в горах жорстокою смертю переставився з життя.
29 А тіло переніс Филип його ровесник, який побоявшись сина Антіоха, відійшов до Птоломея Філомитора до Єгипту.
1 А Маккавей і ті, що з ним, як Господь їх провадив, забрали храм і місто,
2 а знищили вівтарі поставлені на площі чужинцями і також храми,
3 і очистивши храм, зробили інший жертівник і спаливши каміння і огонь з них взявши, принесли жертви після двох літ часу, і зробили ладан і світила і хліби предложення.
4 А зробивши це молили Господа, впавши на землю, щоб більше не впасти в ці лиха, але якщо і колись згрішать, щоб Ним були лагідно упімнені, і щоб не були передані хульним і варварським народам.
5 В тому ж дні, в якому чужинцями храм був сплюгавлений, трапилося, що в тому дні було очищення храму, двадцять пятого (дня) того ж місяця, який є хаселев.
6 І з радістю проводили вісім днів свята шатер згадуючи як перед коротким часом празник шатер (проводили) в горах і в печерах мандурючи наче звірі.
7 Тому маючи галуззя і гарні галузки ще й пальми, принесли пісні Тому, що поміг очистити своє місце.
8 А рішили спільним рішенням і законом для всього юдейського народу кожного року проводити ці дні.
9 І так святкувати смерть Антіоха, що прозваний Епіфанієм.
10 Тепер подамо те, що сталося за Евпатора сина безбожного Антіоха, скорочуючи (розповідь про) це зло воєн, які відбулися.
11 Цей взявши царство, наставив над ділами якогось Лусію вождем Долини Сирії і Фінікії, першим володарем.
12 Бо Птоломей, прозваний Макрон, вибравши держатися того, що справедливе відносно юдеїв, через ту несправедливість, що їм сталася, старався мирно проводити те, що до них відносилося.
13 Через це оскаржений друзями перед Евпатором, і чуючи від кожного, що він зрадник, томущо він оставив Кипр, ввірений Філометором, і пішов до Антіоха Епіфанія, і що не міг гідно виконувати владу, отруями позбавив себе життя.
14 А Ґорґій, ставши володарем місць, держав чужинецькі війська, і в усьому воював з юдеями.
15 Заразом з цим й ідумеї, захопивши догідні твердині, боролися з юдеями, і приймаючи тих, що втікали з Єрусалиму, намагалися піддержувати війну.
16 А ті, що з Маккавеєм, чинили молитву і благали Бога, щоб став їм союзником, кинулися на ідумейські твердині,
17 і мужньо вдаривши на них захопили місця і всіх тих, що билися на стінах, відбивали, а побили тих, що попалися, і забили не менше двадцяти тисяч.
18 Як не більше девяти тисяч втекло до двох дуже кріпких веж і мали все що для облоги,
19 Маккавей, щоб натискати на місця, оставивши Симона і Йосифа ще й Закхея і тих, що з ним, досить для боротьби з ними, сам відійшов.
20 Ті що з Симоном, підкуплені деякими з тих, що у вежах, довірилися сріблові, а взявши сімдесять тисяч драхм, дозволили деяким втекти.
21 Як Маккавея повідомлено про те, що сталося, зібравши володарів народу, він розповів як грішми вкупили братів ними відпущені вороги.
22 Отже він забив цих, що стали зрадниками, і зразу захопив дві вежі.
23 Зброєю забив все, що в руки попалося в двох твердинях, більше ніж двадцять тисяч (осіб).
24 А Тимотей що раніше був побитий юдеями, зібравши великі чужі сили і зібравши не мало тих коней, що були в Азії, прийшов наче, щоб зброєю захопити Юдею.
25 Ці, що при Маккавею, як той приближався, посипавши голови землею, щоб молити Бога, і підперезавши бедра мішками,
26 впавши перед жертівником на землю, благали, щоб Він ставши милосердним до них, ворогував з їхніми ворогами і протиставився тим, що протиставляться, так як каже закон.
27 Закінчивши молитву, взявши зброю, вони пішли далеко з міста. А як приблизилися вороги вони були самі.
28 Як лише зійшло сонце оба зударилися, одні маючи як запоруку щастя і побіди мужню охорону, що від Господа, а ті поставивши лють за вождя бою.
29 Як був сильний бій з неба зявилися ворогам пять славних мужів на конях з золотими уздечками, і які провадили юдеїв.
30 Два з них і взявши Макавея всередину і своєю зброєю охороняючи, оберігали незраненим, а на ворогів кидали стрілами і блискавками, через це замішані невидючістю вони рубалися переповнені страхом.
31 Повбивалося ж до двадцять тисяч пятьсот, а вершників шістьсот.
32 Сам Тимотей втік до дуже сильної названої твердині Ґазари, коли володарем там був Херей.
33 А ті, що з Маккавеєм, радіючи, обсіли твердиню чотири дні.
34 Ті, що всередині, надіючись на силу місця, надмірно хулили і виголошували погані слова.
35 Як наступив пятий день, двадцять хлопців, що з Макавеєм, розпалившись люттю через хулу, кинувшись мужньо до стіни, звірячою люттю забили того, хто попадався.
36 Інші ж подібно йдучи довкруги до тих, що всередині, підпалили вежі, і запаливши огонь, живими спалили хульників. Інші ж розбили брами, а зударившись з осталим військом захопили місто.
37 І забили Тимотея, що сховався в якійсь криниці, і його брата Херея і Аполлофанія.
38 Зробивши це, зі співами і визнаваннями благословляли Господа, що чинив величне Ізраїлеві, і дав їм побіду.
1 Після короткого часу Лусія царський оборонець і кревний і той, що над ділами, дуже тяжко переносячи те, що сталося,
2 зібравши около вісімдесять тисяч і всякого коня, прибув проти юдеїв, думаючи зробити місто помешканням для елленів,
3 а храм вподаткувати так як храми інші народів, архиєрейство вчинити до викупу на кожний рік,
4 зовсім не думаючи про божу силу, а покладаючись на десятки тисяч піших і тисячі коней і вісімдесять слонів.
5 Ввійшовши ж до Юдеї і приближившись до Ветсури, що була в скріпленій околиці, а віддалена від Єрусалиму яких пять стадій, на неї налягав.
6 Як же сприйняли ті, що з Макавеєм, що він воював проти твединь, з голосіннями і слезами товпами благали Господа, щоб післати доброго ангела на спасіння Ізраїля.
7 А сам Маккавей першим взявши зброю заохочував інших, щоб відважилися разом з ним помогти їхнім братам. А разом і сміливо кинулися.
8 А ще як вони були при Єрусалимі зявився їм провідник на коні в білій одежі, що вимахував золотою зброєю.
9 А всі разом поблагословили милосердного Бога і скріпилися на дусі, і не лише були готові розбивати людей, а й лютих звірів і залізні стіни.
10 Вони йшли в зброї з неба, маючи Господа як союзника, що милосердився над ними.
11 І кинувшись проти ворогів по левиному, забили з них тисячу до десятьох тисяч, а вершників шістьсот до тисячі, і всіх змусили до втечі.
12 Численні з них зранені спаслися нагими. І сам Лусій втікаючи зі встидом спасся.
13 Не будучи безумним, в собі обмірковуючи ту втрату, що йому сталася, і зрозумівши що євреї непобідимі, як з ними воювала сила божа,
14 піславши, намовляв погодитися з усім справедливим, і що він і царя намовлятиме, спонукуючи стати їхним другом.
15 А Макавей погодився ж з усім, що Лусій просив, беручи до уваги те, що на користь. Бо те, що Маккавей віддав Лусію в письмах про юдеїв, цар оставив.
16 Були ж написані до юдеїв листи від Лусія, що мали такий вид: Лусія множеству юдеїв, радіти.
17 Іван і Авессалом, що вами були післані, давши письмове прохання, просили про те, що в ньому зазначене.
18 Отже те, що належалося й цареві подати я сказав, а те, що було сприйнятним, він відпустив.
19 Якщо, отже, збережете добрий розум до діл, і до осталого старатимуся стати спричинником добра.
20 А про те, що в подробицях, я заповідаю їм і тим, що від мене, щоб вам сказали.
21 Будьте здорові. Сто сорок осьмого року, двадцять четвертого (дня) Дія Коринтського.
22 А послання царя містило таке: Цар Антіох братові Лусію, радіти.
23 Від коли наш батько переставився до богів, бажаючи, щоб те, що в царстві, було без турбот, щоб клопоталися власними справами,
24 почувши, що юдеї не бажають батькової переміни до елленізму, але вибравши свої звичаї, просять дозволити їм на закони,
25 отже, бажаючи, щоб і цей нарід був без турбот, судимо їм відбудувати храм і держатися їхніх батьківських звичаїв.
26 Отже, добре зробиш, коли пішлеш до них і даси правиці, щоб знаючи про нашу думку, були радісні і любязно займалися власними справами.
27 А до народу такий був лист царя: Цар Антіох юдейським старшинам і іншим юдеям, радіти.
28 Якщо ви здорові, хай буде як бажаємо. І ми самі здорові.
29 Менелай нам обявив, що бажаєте, пішовши, бути в своїх.
30 Отже для тих, що підуть, до тридцятого ксантіка буде правиця з безпекою,
31 щоб юдеї послуговувалися своїми потребами і законами, так як і раніше, і ніхто з них ніяким способом не терпітиме за несвідомо вчинене.
32 Я післав і Менелая, що вас потішить.
33 Будьте здорові. Сто сорок осьмого року, пятнадцятий ксантіка.
34 І Римляни післали до них листа, що містив таке: Кінт Меммій, Тіт Маній, старшини римлян до юдейського народу, радіти.
35 І ми згідні з тим, що Лусій родич царя вам відпустив.
36 А те, що він судив принести перед царя, розглянувши це, зразу когось пішліть, щоб ми зробили так як вам вгодно, бо ми йдемо до Антіохії.
37 Тому поспішіться і пішліть декого, щоб і ми довідалися, якої ви думки.
38 Будьте здорові. Сто сорок осьмого року, пятнадцятого ксантіка.
1 Як сповнилися ці завіти Лусій відійшов до царя, а юдеї пішли до праці на землі.
2 А ті воєводи, що на місці, Тимотей і Аполлоній син Ґеннея, ще й Єроним і Димофон, до них же Никанор Кипріярх, не давали їм добре стояти і мирно вестися.
3 А йоппійці вчинили таку безбожність. Вони попросили тих юдеїв, що з ними жили, ввійти до приготовлених ними човнів з жінками і дітьми наче з ними не було ніякої ворожнечі,
4 згідно з спільним рішенням міста, і вони прийняли, що бажають бути мирними, і ніякої підозри не мали. Відвізши їх, що були не менше двісті, ті скинули в глибінь.
5 Юда ж довідавшись про той злочин, що стався з співвітчизниками, сповістивши мужам, що при ньому,
6 і прикликавши справедливого суддю Бога, прийшовши проти ганебних вбивців братів, вночі запалив пристань і спалив човни, а тих, що туди втекли, вибив.
7 А як околиця була замкнена, він відійшов, наче знову приходячи щоб викорінити і все Йопійське громадянство.
8 І довідавшись, що ті, що в Ямнеї, так само хочуть повестися з тими юдеями, що (там) живуть,
9 і вночі напавши на ямнітів запалив пристань з баштою так, що сяйво огня появилося до Єрусалиму, що було двісті сорок стадій.
10 А звідти пішовши девять стадій, як вони ішли до Тимотея, на нього напали арави, не менше пяти тисяч а вершників пятьсот.
11 Як була сильна битва і як через поміч, що від Бога, успіх мали ті, що при Юді, побиті номади просили в Юди дати їм правицю, зобовязавшись і дати стада і в іншому їм помагати.
12 А Юда сприйнявши, що поправді вони в багатьох корисні, поступився, щоб зробити з ними мир. І взявши правиці вони відійшли до шатер.
13 А він напав і на якесь місто огороджене сильними ровами і мурами, і замешкане змішаними народами, а імя Каспін.
14 Вони ж всередині надіючись на силу стін і на відкладену поживу, невиховано поводилися з тими, що з Юдою, проклинаючи і ще хулячи і говорячи те, що не належиться.
15 А ті, що з Юдою, прикликавши великого Сильного світу, що без баранів (машина) і воєнних машин в часах Ісуса знищив Єрихон, по звірячому напали на мур.
16 А захопивши місто з божої волі, вчинили невимовні вугублення так, що в поблизькому ставку, що мав широту двох стадій, він здавався повним крові, що стекла.
17 Відійшовши звідти на сімсот пятдесять стадій, вони прийшли до Хараки до юдеїв прозваних Тувіянами.
18 І в місцях не схопили Тимотея, що без успіху тоді відійшов з місць, оставивши в одному місці і дуже сильну залогу.
19 А Доситей і Сосіпатр воєводи при Макавею, пішовши, побили тих, що були залишені Тимотеєм в твердині, більше тисячі чоловік.
20 Маккавей, розділивши своє військо на групи, поставив їх над групами, і кинувся проти Тимотея, що мав при собі сто двадцять тисяч піших, а дві тисячі пятьсот вершників.
21 А довідавшись про прихід Юди, Тимотей наперед послав жінок і дітей і інше майно до названого Карнія, бо був тяжким до здобуття і місце мало тяжкий доступ через вузькість всіх місць.
22 А як зявилася перша часть Юди і як найшов жах і страх на ворогів, що від появи того, що все бачить, який надійшов на них, вони кинулися в розтіч, кожний кудись несений так, що часто (були) перешкоджені своїми і поколені вістрями мечів.
23 А Юда чинив ревне переслідування забиваючи поганців, і вигубив до тридцять тисяч мужів.
24 А сам Тимотей попавши тим, що при Доситею і Сосипатру, з великою вмілістю благав, щоб його оставили живим, томущо він мав багатьох кревних, які були братами, і ці будуть зневажені.
25 А повіривши його великому запевненню відставити цих непошкодженими, вони його відпустили задля спасіння братів.
26 Вийшовши ж до Карнія і Атерґатея (Юда) забив двадцять пять тисяч душ.
27 Після того, як він цих прогнав і вигубив, він пішов і до кріпкого міста Ефрона, в якому множество різних народів в ньому, а молоді силачі, стоячи перед мурами, сильно відбивалися, і всередині був великий склад воєнних машин і стріл.
28 А прикликавши Сильного, що з кріпостю нищить силу ворогів, вони захопили місто під владу, а всередині забили яких двадцять пять тисяч.
29 Відійшовши ж звідти, вони кинулися на місто Скитів, що віддалене шістьсот стадій від Єрусалиму.
30 Як ті юдеї, що там були, засвідчили яке добре наставлення і лагідну поставу в часах нещастя мали до них громадяни Скита,
31 вони подякувавши і заохотивши і на далі бути добре розположеними до народу, прийшли до Єрусалиму як наставав празник тижнів.
32 А після згаданої пятдесятниці кинулися проти Ґорґія, вождя Ідумеї.
33 А він вийшов з трьома тисячами піших а чотириста вершників.
34 Як провели бій, трапилося, що впали деякі з юдеїв.
35 Якийсь Доситей з тих, що від Вакинора, чоловік вершник і силач, схопив Ґорґія і держачись за одіж держав його сильно, і як він бажав проклятого взяти живим, хтось з тракійських вершників надійшов на нього і відняв рамено, і Ґорґій втік до Маріси.
36 А як ті, що при Ездрії довго билися і були змучені, Юда, прикликавши Господа, щоб Він показався помічником і воєводою битви,
37 зачавши батьківським голосом з піснями крик, несподівано накивнувшись на тих, що з Ґорґієм, привів їх до втечі.
38 Юда, взявши військо, прийшов до міста Одоллам. Як прийшов сьомий день, за звичаєм очистившись, там провели суботу.
39 А наступного (дня) прийшли ті, що з Юдою, так як за звичаєм був час, забрати тіла впавших і покласти з родиною до батьківських гробниць.
40 Вони знайшли в кожного помершого під плащем святощі ямнейських ідолів, що закон юдеям забороняє. А всім явним стало, що ці впали через цю причину.
41 Всі, отже, поблагословивши праведного суддю Господа, що сховане явним чинить,
42 повернулися до молитви, благаючи, щоб вчинений гріх вповні був відпущений. А Юда сильно напоминав множество держати себе безгрішними, бути тими, що бачать очима те, що сталося через гріх тих, що впали.
43 І зробивши в групі збір на дві тисячі драхм срібла післав до Єрусалиму, щоб дуже гарно принести жертву за гріхи і належне чинити, думаючи про воскресіння.
44 Бо він вважав, що коли не воскреснуть, ті, що впали, марним і дурним є молитися за мертвих.
45 Ще дивлячись на прегарну благодать, що відложена для тих, що з честю уснули, це праведна і побожна думка. Тому він чинив надолуження за померших, щоб вони очистилися від гріха.
1 А в сто сорок девятому році довідалися ті, що з Юдою, що Антіох Евпатор приходить з множествами проти Юдеї,
2 і що з ним Лусія, опікун, що над ділами, і кожний мав еллинську силу по сто десять тисяч піших і пять тисяч триста вершників і двадцять два слони, а триста колісниць з косами.
3 Замішався з ними і Менелай і з великою підступністю намовляв Антіоха, не задля спасіння батьківщини, а думаючи бути поставленим до влади.
4 А Цар царів підняв гнів Антіоха на безбожного, і як Лусія вказав, що цей є причиною всього зла, приказав, так як є звичай на місці, убити повівши до Верії.
5 На місці є вежа на пятдесять ліктів повна попелу, а вона мала округлий прилад, що звідусіль звисав у попіл.
6 Тут винних за святотацтво чи того, що вчинив і деяке інше дуже погане зло, всі скидають на загибіль.
7 Такою згубою трапилося померти беззаконному Менелаєві, що ані не вдостоївся землі,
8 вповні справедливо. Бо томущо він вчинив багато гріхів відносно вівтаря, якого огонь і попіл був чистий, він одержав смерть в попелі.
9 А цар приходив з такими задумами по варварськи, щоб гірше від того, що було вчинене його батьком, виказати юдеям.
10 А Юда сприйнявши це, сповістив множеству в день і вночі прикликати Господа, щоб так як колись і десь і тепер помогти тим, що мають бути позбавлені закону і батьківщини і святого храму,
11 і тепер, що трохи нарід відпочив, щоб не допустити, щоб вони стали підвладними хульним народам.
12 Як всі однакове разом чинили і благали милосердного Господа з плачем і постами і лежанням (на землі) впродовж трьох днів безпереривно, Юда, підбадьоривши їх, наказав приготовитися.
13 А сам, бувши з старшинами, він врадив раніше ніж цар вкине військо до Юдеї і місто буде захоплене, вийшовши, судити діла з божою поміччю.
14 Давши владу Сотворителеві світу, заохотивши тих, що з ним, мужньо боротися до смерті за закони, святиню, місто, батьківщину і громадян, при Модеїні він розставив військо.
15 Давши тим, що при ньому кличку: Побіда божа, напавши вночі на царський двір з молодцями, які вважалися найсильнішими, він забив в таборі до двох тисяч мужів і він забив найважнішого з слонів, з тим, що на ньому,
16 і вкінці табір переповнили жахом і замішанням і щасливо вийшли.
17 А як вже засвітав день це сталося через ту господню охорону, що його провадила.
18 Цар одержавши посмак хоробрості юдеїв, намагався способами дістати місця.
19 І він прийшов до Ветсури сильної твердині юдеїв, був відбитий, був побитий, був зменшений.
20 Тим, що ж всередині, Юда післав потрібне.
21 А ворогам сповістив таємницю Родокос з юдейського табору. Вони за ним шукали і він був схоплений і замкнений.
22 Вдруге заговорив цар до тих, що в Ветсурах, дав правицю, взяв, відійшов, напав на тих, що з Юдою, був побитий.
23 Він довідався, що в скруті Филип, якого він в Антіохії оставив над справами, розмішався, попросив юдеїв, піддався і поклявся на все справедливе, погодився і приніс жертву, пошанував святиню і щедрий був з місцем.
24 І він прийняв Маккавея, поставив його володарем від Птолемаїди аж до Ґерренійського Володіння.
25 Він пішов до Птолемаїди. Птоломаїдці були розгнівані через завіти, бо були пригноблені, томущо бажали усунути угоду.
26 Лусія вийшов на судище, дав дуже вміло відповідь, переконав, втихомирив, зробив добре розположеними, відійшов до Антіохії. Таким був прихід і відхід царя.
1 Після трьох літ часу дійшло до тих, що при Юді, що Димитрій Слевкійський прибув до пристані при Тріполі з сильним множеством і озброєнням,
2 щоб захопити країну, забивши Антіоха і його помічника Лусія.
3 Якийсь Алкім, що раніше був архиєреєм, а добровільно опоганився в часах замішання, знаючи, що в ніякий спосіб більше немає для нього спасіння, ані доступу до святого жертівника,
4 прийшов до царя Димитрія, в якому сто пятдесять першому році, приносячи йому золотий вінець і пальму, а до цього галуззя призначені для храму, і в тому дні держав мовчання.
5 Одержавши час для своєї глупості, покликаний помічником Димитрія до збору, і запитаний за якою угодою і рішенням стоять юдеї, до цього сказав:
6 Юдеї, що прозвані асидеями, якими провадить Юда Маккавей, розводять війни і бунтуються, не даючи царству мати спокій.
7 Тому відкинений від прадідної слави, а кажу архиєрейства, прибувши, я тепер прийшов,
8 перше дійсно думаючи про належне для царя, а подруге дбаючи і за власних громадян, бо через нерозсудливість вище згаданих ввесь наш нарід не мало нещасний.
9 А знаючи це все ти, царю, і відносно країни і нашого окруженого народу будь вирозумілим з тим, яке маєш до всіх милим чоловіколюбям.
10 Бо доки є Юда, неможливо, щоб справи були мирними.
11 Як це було ним сказане, швидко інші друзі вороже наставлені проти Юди розпалили Димитрія.
12 Він зразу прикликавши Ніканора, що був проводирем слонів, і наставивши володарем над Юдеєю, післав,
13 давши заповіді самого Юду забити, а тих, що з ним, розігнати, і поставити Алкіма архиєреєм великого храму.
14 Ті народи, що втекли від Юди з Юдеї, стадами пристали до Никанора, вважаючи, що нещастя і клопоти юдеїв є власним щастям.
15 А почувши про прихід Никанора і про повстання народів, посипавши землю (на голову) вони благали Того, що на віки поставив свій нарід, що завжди появою помагає своїй часті.
16 Коли вождь приказав, зразу звідти пішли битися з ними при селі Дессава.
17 А Симон брат Юди зударився з Никанором, а трохи заскочений через нагле мовчання ворогів,
18 заразом Ніканор чуючи мужність, яку мали ті, що при Юді, і сміливість в боротьбах за батьківщину, не відважувався суд чинити кровю.
19 Тому він вислав Посідонія і Теодота і Маттатія дати і взяти правиці.
20 А як про це було велике досліджування, і як вождь обзнакомив множество і появилося, що вони однієї думки, вони погодились на згоду.
21 Вони настановили день, в якому самі прийдуть разом. І прийшли від кожного колісниці, поставили крісла.
22 Юда заповів озброєним (бути) готовими в догідних місцях, щоб часом нагло від ворогів не сталося погане діло. Вони мали мирні переговори.
23 Ніканор перебував в Єрусалимі і нічого злого не чинив, а стада людей, що зібралися він відпустив.
24 Він мав і Юду постійно на виду, душевно пристав до чоловіка.
25 Він переконав його побратися і мати дітей. Той оженився, був спокійний, учащав в житті.
26 Алкім, бачачи взаїмну пошану, і взявши ті погодження, що сталися, пішов до Димитрія і сказав, що Никанор по чужому думає про справи, бо Юду, зрадника царства, зробив своїм заступником.
27 А цар розлютившись, підбурений оскарженнями всепоганого, написав до Никанора, кажучи, що йому тяжко за згоду, приказуючи швидко відіслати Маккавея вязнем до Антіохії.
28 Як це надійшло до Никанора він жахнувся і вважав тяжким, щоб прийнятого відректися, коли чоловік в нічому не провинився.
29 Оскільки не було як протиставитися цареві, він шукав догідний час, щоб відповідними діями це виконати.
30 А Маккавей, бачачи, що Ніканор грізніше поводився з ним, і звичайну зустріч проводив більш неприязно, пізнавши, що це не від добра жорстокість, зібравши при собі не мало, сховався від Никанора.
31 А той знаючи, що він справді тактично випереджений чоловіком, прийшовши до великого і святого храму як священики проводили належні жертви, приказав видати чоловіка.
32 Як вони з клятвою говорили, що не знають де той, кого шукають,
33 простягнувши правицю проти храму, так поклявся: Якщо мені звязаним не видасьте Юду, я цей божий храм зрівняю, і знищу жертівник і тут збудую славний храм для Діонізія.
34 А сказавши це, він відійшов. Священики, простягнувши руки до неба, прикликували Того, що постійно є помічником нашого народу, так кажучи:
35 Ти Господи, що не потребуєш ніяких речей, зволив щоб між нами був храм твого помешкання.
36 І тепер, святий Господи всього освячення, збережи на віки чистим цей щойно очищений дім.
37 А Разіс якийсь з єрусалимських старшин був оскаржений перед Никанором, чоловік, що любив нарід, і мав дуже добру славу, і за доброту прозваний був батьком юдеїв.
38 Бо в раніших часах замішання виносив суд юдаїзму, і тіло і душу з усякою старанністю віддавав за юдаїзм.
39 А Ніканор явно бажаючи виказати ненависть, яку він мав до юдеїв, післав понад пятьсот вояків його схопити.
40 Бо думав, схопивши того, цим зробити приємність.
41 А як множества хотіли вежу захопити і від двору силою розбивали двері і казали принести огонь і спалити двері, окружений на себе підняв меч,
42 радше бажаючи вмерти ніж бути під владою ворогів, і власну шляхетність негідно оплюгавити.
43 А через поспіх боротьби не завдавши (собі) смертної рани, як юрби вривалися через двері, відважно побігши на мур, скинув себе мужньо між юрбу.
44 Як вони швидко розійшлися, зробилося місце, і він впав посередині порожнечі.
45 А ще дихаючи і розпалений злістю, вставши, хоч кров текла наче з джерела, і маючи тяжкі рани, пройшовши бігом крізь юрбу, і ставши на якомусь високому камені,
46 вже вповні обезкровлений, ставши, витягнувши внутреності і взявши обома руками, вкинув на юрби, і прикликуючи Того, що володіє життям і духом, щоб це йому знову віддав, тим способом переставився.
1 А Ніканор довідавшись, що ті, що з Юдою, є в місцях Самарії, наказав з усякою безпекою на них напасти в день відпочинку.
2 Як силою з ним юдеї були змушені іти, вони казали: Не вбивай так жорстоко і по варварськи, а віддай славу дневі, що дуже вшанований Тим, що все бачить святістю.
3 А тричі безбожний запитав чи є в небі Сильний, що заповів проводити день суботи.
4 Як же вони відповіли: Є живий Господь, Він на небі, сильний, Він приказав святкувати сьомий (день).
5 А той каже: І я сильний на землі, приказую взяти зброю і виконати потрібне для царства. Одначе він не зміг довершити свою злу раду.
6 І Никанор підношуваний усією гордістю задумав поставити загальний памятник побіди над Юдою.
7 А Маккавей безпереривно надіявся усякою надією одержати заступництво від Господа,
8 і підбадьорував тих, що з ним, щоб не маючи жах приходу народів в умі, очікувати від Вседержителя з неба помочі, які їм були раніше, і побіду, що тепер їм буде.
9 І заохочуючи їх з закону і пророків, а пригадавши їм і подвиги, які доконали, він їх зробив веселішими.
10 І розбудивши душами заразом сповістив їм, вказавши на невірність народів і переступлення клятв.
11 А озброївши кожного ж з них не безпекою щитів і списів, а потіхою добрих слів, і розповівши вірогідний сон, яким він всіх розвеселив.
12 Було ж це видіння таке: (Про) Онію бувшого архиєрея, гарного і доброго чоловіка, тихого поведінкою, лагідного життям і милого мовою, явно і з дитинства вправленого, в усіх чеснотах обізнаного, цей простягнувши руки молився за ввесь юдейський рід.
13 Пізніше так зявився чоловік сивий і осяяний славою, хтось подивугідний і з великою величністю довкруги нього, славний.
14 Тоді Онія відповів, щоб сказати: Це є братолюбний, що багато молився за нарід і святе місто, божий пророк Єремія.
15 Як Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, даючи, він так заговорив:
16 Візьми святий меч - дар від Бога, яким побєш ворогів.
17 А потішені дуже гарними словами Юди, і такими, які спроможні розбудити до мужності і зробити молоді душі мужними, вони рішили не отаборитися, а поправді напасти, і ввійшовши з усякою мужністю розсудити діла, томущо і місто і святе і храм були в небезпеці.
18 Бо за жінок і дітей а ще й братів і рідних їм менше залежало, а найбільший і перший страх (був) за освячений храм.
19 І ті, що осталися в місті не переймалися, турбуючись боєм під відкритим небом.
20 І як всі вже очікували суд, що мав бути, і вороги вже змішалися і військо було розставлене і звірі приготовлені в догідній часті, а кінь розставлений по крилах,
21 Маккавей бачачи прихід множества, і підготовку різної зброї, і розлюченість звірів, піднявши руки до неба прикликав Того, що творить чуда, Господа, знаючи, що не через зброю, а як лиш Він розсудить, щоб гідним дати побіду.
22 А він промовив, закликавши таким чином: Ти, Владико, післав твого ангела за Езекії, юдейського царя, і знищив з табору Сеннахиріма до сто вісімдесять пять тисяч.
23 І тепер, Сильний на небі, пішли перед нами доброго ангела на жах і тремтіння.
24 Хай величчю твого рамени жахнуться ті, що з хулою прийшли проти твого святого народу. І цей так промовив.
25 А ті, що з Никанором пішли з трубами і співами.
26 Ті, що з Юдою з прикликуванням і молитвами зударилися з ворогами.
27 І руками борючись, а з Богом маючи серця, поклали на землю не менше тридцяти тисяч пятьсот, дуже зрадівши появою Бога.
28 А скінчивши битву і з радістю повертаючись, довідалися, що Ніканор впав зі зброєю.
29 Як був крик і замішання вони поблагословили Сильного батьківським голосом.
30 І приказав той, що оборонець кожного тіла і душі, що над громадянами, той, що впродовж життя зберіг любов до співітчизників, відрубавши в Никанора голову і руку з раменом, щоб принести до Єрусалиму.
31 А прийшовши туди і прикликавши співвітчизників і священиків, і поставивши перед жертівником, послав по тих, що в твердині.
32 І показавши голову препоганого Ніканора і хульну руку, яку він простягнув проти святого дому Вседержителя і вихвалявся,
33 і відрізавши язик безбожного Никанора сказав подробити на часті для птахів, а винагороду за безумство повісити перед храмом.
34 Всі до неба поблагословили славного Господа, кажучи: Благословенний Той, що зберіг чистим своє місце.
35 А голову Ніканора він повісив на твердині, для всіх явний і ясний знак господньої помочі.
36 Всі спільним рішенням постановили ніколи не пропустити без святкування цей день, а мати празник в тринадцятім (дні) дванадцятого місяця, що сирійською мовою називається адар, один день перед Мардохеєвим днем.
37 Отже як так відбулося те, що відноситься до Никанора, і від тих часів місто було вдержане євреями, і тут я закінчу слово.
38 І якщо гарно, належно викладено, і я сам це бажав. Якщо ж негарно і виміряно, це мені було доступне.
39 Бо так як пити саме вино а також і знову воду противне. А так як вино змішене з водою миле і приємне, дає ласку, так і прикраса слова веселить слух тих, що слухають твір. Тут же хай буде кінець.